Добрий день, редакція газети «Звягель»! Я перебуваю на п’ятому місяці вагітності, у зв’язку з чим дуже втомлююся на роботі. Від знайомих чула, що маю право вимагати неповний робочий день. Чи це правда? Якщо так, то що для цього потрібно?

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
У відповідності до ст.56 Кодексу законів про працю України, на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, котра знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї, відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Зазначені пільги також поширюються на батьків, які виховують дітей без матері, або якщо матір тривалий час перебуває у лікувальному закладі, а також — на опікунів, піклувальників та прийомних батьків дитини.
Неповний робочий час може встановлюватись і для інших категорій працівників при працевлаштуванні або згодом, але лише за взаємною згодою роботодавця та працівника.
ОПЛАТА ПРАЦІ ТА ІНШІ АСПЕКТИ В УМОВАХ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, тобто, не призводить до обмеження будь-яких трудових прав працівника, зокрема, прав на відпочинок (включаючи вихідні), відпустки, гарантій та компенсацій.
ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ
Неповний робочий час може встановлюватися наступним чином:

• зменшення кількості годин протягом робочого дня;


• зменшення кількості днів роботи протягом тижня;


• одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня.

Встановлення неповного робочого часу може здійснюватися за ініціативою працівника. Якщо працівник належить до однієї з категорій осіб, визначених у ст.56 КЗпП, то вказане прохання для роботодавця є обов’язковим.
Також працівник може ініціювати питання про встановлення неповного робочого часу у випадках, коли до зазначених вище категорій він не належить, зокрема, при прийнятті на роботу або вже в її процесі. Проте в такому випадку необхідна згода від роботодавця. Якщо роботодавець не вважатиме за необхідне, то він має повне право відмовити таким працівникам.
Крім того, ініціатива про встановлення неповного робочого дня може надходити і від самого роботодавця. Проте в цьому випадку роботодавець не має беззаперечного права на встановлення працівнику неповного робочого тижня. Зазначене пов’язане із тим, що ініціювання таких змін роботодавцем повинно розглядатися як зміна істотних умов праці, оскільки має наслідком скорочення робочого дня, а також зменшення розміру заробітної плати.
При цьому Пленум Верховного Суду України зазначив, що зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою може бути викликана змінами в організації виробництва і праці, зокрема — раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі — переходом на бригадну форму організації праці, і, навпаки — впровадженням передових методів, технологій тощо. У цьому випадку, відповідно до вимог КЗпП, працівник повинен бути попереджений про зміну істотних умов праці (зокрема, встановлення неповного робочого дня) за два місяці.
ДІЇ ПРАЦІВНИКА У ВИПАДКУ ВІДМОВИ РОБОТОДАВЦЯ
Як вже зазначалось вище, вагітна жінка та інші категорії працівників, зазначені у ст.56 КЗпП України, мають безумовне право вимагати встановлення неповного робочого дня або тижня.
У випадку відмови власника, така відмова є незаконною, та працівник має повне право оскаржити її до суду.