Вікторія (імена в матеріалі змінено) здалеку відзначила, що Марина сумна.
— Щось трапилося?
Дівчина скривилась:
— Моросить.
— Так, кепська погода, — погодилася Вікторія.
Марина невесело продовжила:
— То сніг, то дощ. Невже і Новий рік такий буде?
— Інтернет обіцяє сніг і невеликий мороз.
— Якби ж то… Куди підемо?
— Ти хотіла до ялинки.
Вечоріло. Біля новорічної ялинки малолюдно. Погода… Та й будні. Передсвяткові дні. Місто готується до свят.
Вікторія і Марина тут також довго не затрималися. Пішли в парк. І тут відпочиваючих можна було порахувати на пальцях.
— Може, підемо до бару? — запропонувала Вікторія.
— До якого? — з цікавістю спитала Марина.
— Дорогою визначимося.
Несподівано до них на лавку підсів чоловік років за сорок. У чорній шкіряній курточці, чорній кепці. Він не приховано з ніг до голови оглядав дівчат.
Ті ж одразу здогадалися, що незнайомець був «під градусом».
Марина торкнула подругу за руку:
— Ходімо.
Вікторія змовницьки сказала:
— Давай подивимося, що буде далі.
Чолов’яга зрештою порушив мовчанку:
— Як справи, дівчатка?
— Нормально, — коротко відказала Вікторія.
Той посміхнувся. Відтак поцікавився:
— А де хлопці? Чого самі?
— Нам і самим непогано.
— Ось як. А я думав, що ви скучаєте. То я міг би…
— Що?
— Розважити.
Вікторія хихикнула. Проявила цікавість:
— І як же?
— Та є тисячу способів! — чолов’яга враз напружився. Очі засяяли. Кинувши вбік недокурок, виголосив перший «спосіб» розваг:
— Можна випити. Наприклад, у барі. А там…
— А дружина як? — Вікторія кивнула на обручку незнайомця.
Той навіть не сконфузився:
— Пройдений етап.
Така відповідь дівчатам явно не сподобалася. Та й взагалі, Вікторія зрозуміла, що й так загралася. Ніби з осудом мовила до чолов’яги:
— Нехорошо! — І кивнула мовчазній подрузі. — Ходімо.
Дівчата підвелися, щоб іти. Та незнайомець раптом став їм на дорозі:
— Куди ж ви?
— Додому. Мамка сваритиметься, — віджартувалась Вікторія.
«Чорна кепка» стиснув губи. Очевидно, сприйняв це як насміхання з нього. Але з притиском сказав:
— А я подумав, що погодилися розважитися.
— Ми згоди не давали.
— А чого ж ти, — він пильно подивився в очі Вікторії, — лізла з розпитуваннями?
— Ну, вибачте.
— Не приймається.
Вікторія почала дратуватися:
— Дядько, що вам треба? — І хотіла обійти причепу. Але той схопив дівчину за руку.
— Треба відплатити.
Вікторія спритно висмикнула свою руку. З притиском проказала:
— А цього робити не треба.
Та незнайомець знову схопив дівчину за руку. Смикнув Вікторію до себе. Притис її до грудей. Потім правицею поліз нижче талії.
Дівчину, неначе струмом пронизало. Вона і цього разу метко вивільнилася з обіймів нахаби. Відступила на крок. А відтак блискавично завдала удар кулаком у груди чолов’яги.
Той гикнув і звалився на землю.
— Пішли, Маринко. Нехай очухується.
— Ну, ти даєш, Віко!
— Слабак!
Дівчата засміялися і побігли до центрального виходу.

Чолов’яга не «очухався». Його, менш ніж за годину, знайшли мертвим.
Як виявилося, Вікторія декілька років професійно займалася боксом, що, в свою чергу, зіграло фатальну роль. Як для місцевого ловеласа, так і для подальшого життя дівчини.