Як виростити книголюба в епоху Інтернету, навчать у центральній дитячій бібліотеці!

Як виростити книголюба в епоху Інтернету, навчать у центральній дитячій бібліотеці!

Після інтерв’ю з завідуючою центральною дитячою бібліотекою Людмилою Писаренко я три вечори поспіль, після роботи і хатніх справ, провела з книгою — знайшла нарешті час, який шукала давно. В один із цих вечорів помітила, як поруч примостився зі своєю книжкою син (хоч ми називаємо наших дітей «поколінням планшетів») — власний приклад читаючих батьків є кращим за монотонні вказівки «Почитай!». Згадала, як мої власні батьки любили книги — мама у 90-ті вистоювала довгі черги у книгарнях, коли на прилавки «викидали» книжковий дефіцит (ще й давали книги у «нагрузку»), збирала велику бібліотеку, а батько потім одна за одною читав ті книги… Тоді ж найкращим подарунком на день народження була книга.
Дійсно, бібліотекарі — хранителі найкращих спогадів дитинства, пов’язаних із книгою, і можливостей, які відкривають книги перед своїми читачами. Тому рішення міської влади виділити кошти на ремонт центральної дитячої бібліотеки (віднедавна — імені Олени Пчілки), де приміщення 1937 (!) року, а ремонти досі робилися лише косметичні, — дуже правильне рішення. Це — як будувати храм, де люди ставатимуть кращими, як вкладати інвестиції у майбутнє, що повернеться добрими справами не одного покоління. З цієї радісної, довгоочікуваної новини і розпочалася наша розмова з Людмилою ПИСАРЕНКО:

— Під час одного з бібліотечних заходів наш маленький читач сказав: «Ми йдемо у Європу, а що ж робитимемо там із такою старою бібліотекою?» І дійсно: ми знаходимося у центрі міста, а працюємо у жахливих, подекуди антисанітарних, умовах! Запросили у гості депутатів, показали їм наші умови, розповіли про роботу. «І ви стільки всього робите?!» — здивовано запитали вони. А коли постало питання виділення коштів з міського бюджету, то влада його підтримала. І за це ми дуже вдячні, — поділилася Людмила Анатоліївна.
Вона та її підлеглі — наче чарівники: зі старого непривабливого приміщення зуміли зробити «ляльку». На вікнах — казкові візерунки, на стінах — сніжинки та герої казок. Це вже потім помічаєш старі стіни, стелажі і підлогу. А головний атрибут тут, звісно, — книги.
Міська влада, до речі, торік виділила значну суму на при-дбання літератури — майже 25 тисяч. Щоправда, за ці кошти вдалося купити лише… 315 книжок, ще 270 — придбати за рахунок платних послуг та отримати у подарунок із фондів обласної бібліотеки. У нашій державі дитяча книга коштує 70-80 гривень, а велика енциклопедія «потягне» на усі 150-200... Діти ж хочуть читати яскраві нові книжки, а не старий затхлий фонд, які б геніальні письменники не були його авторами.
Ось і виходить, що бібліотеки у цій ситуації, як Дон Кіхот із вітряками: мало надії на великий успіх, але борються! А найкраща подяка — то дитина, котра із захватом переглядає книжки, а потім із неменшим захватом їх прочитує і приходить по нові. Активні читачі бібліотеки за літо примудряються прочитати десятки книжок — для них тут проходять конкурси «Кращий читач», а переможці отримують у якості призу книгу.
— Щоб працювати у ногу з часом, ми цікавимося найкращим досвідом колег українських та закордонних бібліотек, — розповідає Людмила Писаренко. — Усіляко заохочуємо дітей читати: організовуємо заходи на усі свята, виставки, сімейні посиденьки, екологічні акції, зустрічі з ветеранами, афганцями та учасниками АТО, представниками духовенства, проводимо засідання клубу «Натхнення», де зустрічаються читачі з дітками з обмеженими фізичними можливостями.
Те, що у цих стінах цікаво читачам не лише з нашого, а й із сусідніх міст, — теж показник роботи колективу. Школяр із Києва якось поділився: «У нас таких бібліотек немає». І справді, навряд чи у заклопотаній столиці хтось варитиме у бібліотеці гарбузяну кашу чи організовуватиме великоднє застілля, а тут — будь ласка, завжди «за»! Ще й тому кількість читачів значно перевищує норму.
У фонді бібліотеки — 44 тисячі книг. Дуже багато — старої літератури, яку не вчать вже за шкільною програмою і яка зберігається у книгосховищі. «Провітрювати» його вдається у період літніх канікул, коли у місто приїздять діти з російських міст, де читають відомі й нам із дитинства «Старик Хоттабыч», «Незнайка на Луне», «Волшебник Изумрудного города», а ще — Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого тощо.
На жаль, у незалежній Україні, якщо не рахувати перекладів з російської, тривалий час спостерігається дефіцит україномовних книжок для дітей. Зараз ситуація стала покращуватися, але підліткової літератури продовжує бракувати. Знову політика держави: україномовні автори є, але видати сьогодні власну книжку — справа недешева.
Старий фонд, який повністю себе вичерпав, доводиться здавати на макулатуру. Ситуація абсурдна: за 200 кілограмів макулатури дитяча бібліотека торік купила аж... 4 книги.
Проте, у відповідь скептикам, котрі переконують, що Інтернет витіснив друковане слово, Людмила Анатоліївна розповідає «свіжий» випадок:
— Прийшли до вас записатися, — повідомила з порогу бібліотеки мама чотирикласника. — Думали, комп’ютер зараз — це все. А згодом зрозуміли, що втратили стільки часу — у четвертому класі не читали книжок, які діти перечитали у першому!
— Те саме стосується електронних книжок, — говорить Людмила Писаренко, — діти повертаються до читання друкованих, бо втрачають зір, бо не отримують читацької насолоди. Звісно, з Інтернетом ми теж дружимо: у нас працює комп’ютерний клас для читачів. Уявляєте, якось вчили працювати з Інтернетом бабусю, якій 86 років! А ще ведемо блог «Звягельські дзвіночки», маємо офіційний сайт.
«Як виростити книголюбів у сім’ях, де діти не навчені читати?» — запитую у завідуючої. «Приходьте до нас. Навчимо і зацікавимо!» — ці слова не викликають сумніву, бо про улюблену роботу Людмила Анатоліївна розповідає з таким захватом, що хочеться одразу сісти і перечитати усю бібліотеку. Атмосфера справді тепла, недарма часто можна почути від дорослих відвідувачів: «У вас тут пахне дитинством»…
Під керівництвом Людмили Анатоліївни центральна дитяча бібліотека отримала відзнаку управління культури Житомирської облдержадміністрації як «Краща міська бібліотека», стала переможцем відкритого рейтингу популярності «Гордість міста-2015» у номінації «Кращий заклад культури».
* * *

А 15 січня у Людмили Писаренко — ювілей. Скільки років — говорити не будемо, бо здогадатися про це, якщо не заглядати у паспорт, справді важко. Людмила Анатоліївна — людина-ентузіаст, а уміння робити цей світ цікавішим для усіх навколо не дає підстав лічити роки. Тож не дивно, що з нагоди дня народження гарні слова про ювілярку говорять колеги.
«Коли я призначала Людмилу Писаренко на посаду завідуючої, то бачила, що більш креативної, творчої людини годі й шукати, — поділилася завідуюча ЦБС Людмила Онищук. — Її вміння спілкуватися з дітьми, організаторські здібності допомагають організувати цікаві та веселі заходи для дітвори. Дивуюсь її умінню організувати дозвілля для дітей з особливими потребами у клубі «Натхнення», що працює при бібліотеці. Вони тягнуться до неї, і коли випадково зайти до бібліотеки, то можна побачити хлопчика чи дівчинку, які сидять біля неї і розмовляють за чашкою чаю.
Вона перша у місті розпочала збір інформації до електронної «Книги пам’яті бійців 30-ї ОМБр, які загинули у зоні АТО». Звертаються родичі загиблих з метою ознайомлення з книгою, висловлюють слова вдячності про збережену пам’ять.
Людмила Анатоліївна — не лише майстер своєї справи, а й любляча мати 3-х дітей. Сини — вже дорослі, а донька виросла при бібліотеці і є учасником усіх масових заходів, прекрасно декламує вірші та співає.
Ми вітаємо Людмилу Анатоліївну зі славним ювілеєм, зичимо їй міцного здоров’я, любові, усміхненої долі, миру та злагоди у сім’ї, відкриття нових горизонтів!».
Юлія КЛИМЧУК