Галина ввійшла до квартири й дихнула паром, який принесла з вулиці:
— Хух! Нарешті вдома!
І посмішка в неї — аж до вух!
Назустріч вийшов її Роман. Хмикнувши, поцікавився:
— Чого така весела?
— Ех, Романочку, — защебетала дружина. — Таки прекрасна штука — життя! Зніми чоботи.
— А сама не можеш?
— Ну, Ромчику. Я втомилася.
— Ну-ну.
— Ну, не сердься, Ром. Сам розумієш: природа, подруги, риболовля, кльов…
— А риба ж де?
— У лунці, хи-хи!
— Ти щось казала про кльов.
— Я візуально… Клювало. Але не ловилося.
— То треба було назюзюкаться?
— Ну, Романочку. Компанія. Посиділи трохи. Мороз. І що там для нас чотирьох тієї трьохлітрової чвертки?
— Я б згорів.
— Бо ви, мужики, слабаки! А нам при хорошій закусці…
— Галю, мені твоя риболовля вже в печінках! — спересердя сказав Роман і римовано додав: — Навіщо на ту риболовлю ходити, коли рибу не ловити?
Дружина здивовано зауважила:
— Ну, а що робити у вихідні?
— Зі мною посиділа б. По дому допомогла.
— Ум-м-м-м… Забери за дверима рибальський ящик. А то хтось вкраде.
— Якби ж то!..
— Романку. Я втомилася. І їсти хочу.
— Борщ — на плиті. Я скоро прийду.
— А куди ти йдеш?
— До друзів. Посидимо. Ляси поточимо. Журнали подивимось.
— А я?
— А ти борщик їж. І рибу почисть.
— Так я ж не зловила.
— Візуально почисть.
— Пхе…
— Та отож...