В Україні триває адміністративно-територіальна реформа. Громади укрупнюються, щоб накопичити більше ресурсів та отримати додаткові можливості для власного розвитку. У грудні минулого року на території Новоград-Волинського району було створено дві об’єднані територіальні громади — із центрами у Городниці і Чижівці. 18 грудня 2016 року відбулися вибори голів та депутатів рад Городницької та Чижівської ОТГ. Потужні громади створюються і навколо інших міст та крупних селищ Житомирщини. Зокрема, в Баранівці, де навколо райцентру гуртуються навколишні села.
Офіційний Новоград-Волинський на даному етапі займає вичікувальну позицію. Реальних кроків до об’єднання із прилеглими селами міська влада сьогодні не демонструє. Свою думку щодо перспектив і наслідків такого зволікання висловив колишній міський голова Новограда-Волинського, свого часу — голова районної ради, управлінець із досвідом роботи на обласному і міжнародному рівні Володимир Загривий.
— Володимире Івановичу, наскільки відомо, у вас — однозначна позиція: за об’єднання міста Новограда-Волинського і навколишніх сіл в єдину територіальну громаду. В чому ви бачите доцільність такої адміністративно-територіальної одиниці?
— Вже зараз по Україні є приклади, які засвідчують, що нові об’єднані громади використали мільйони грошей державних коштів. Держава зацікавлює громади якраз фінансовою допомогою, щоби активізувати, надати імпульс у цій роботі.
Така реформа давно вже проведена в Західній Європі. У сусідній Польщі, у Фінляндії, де ми свого часу бували з робочими візитами, немає, як таких, суто автономних міст. Бо без суміжних територій, без ресурсів, без людей, які там проживають, роблять свою роботу кожен на своїй ділянці, не обійтися будь-якому місту. В тому числі — й Новограду.
У відповідь — села отримають розвиток. І не тільки тим, що там розмістяться якісь підприємства чи фірми. Там будуть збудовані нормальні дороги, залишатимуться трудові ресурси. Та ж «швидка» — встигатиме на виклики.
Ось зараз до Новограда приїздить піврайону — і суміжні, і віддалені — їздять на роботу, місто тримають, бо з міста багато хто поїхав за кордон. І на цьому тримається сьогодні місто. То хто буде віддавати борги селу? І треба, щоб люди в селах зрозуміли, що саме така позиція і політика виведе з розрухи все те, що сьогодні там залишилося.
Без самопожертви таку роботу не зробиш. Або село повністю зникне, або буде варіант, що треба ділитися коштами, які сьогодні йдуть у місто. Бо це — перспектива. Коли підтягнути всі навколишні населені пункти, якщо вони увійдуть до об’єднаної територіальної громади, тоді звідти піде віддача.
— Адміністративно-територіальна реформа в Україні розпочалася, коли ви ще працювали на посаді міського голови. Які кроки тоді було зроблено, й чому не вдалося завершити процес об’єднання?
— Коли тривала моя каденція, робота в напрямку об’єднання йшла повним ходом. Ми розглядали три варіанти. Перший — це об’єднання міста Новограда-Волинського і територій усіх сільських рад. Другий — місто і всі суміжні по периметру до нього території (Гульськ, Майстрів, Сусли, Наталівка, Чижівка, Романівка). Ці два варіанти ми постійно обговорювали в різних варіаціях
І третій варіант — місто і територія Наталівської сільської ради. У цьому плані ми вже повністю все погодили й узгодили. Була проведена сесія Наталівської сільської ради, яка дала принципову згоду. Далі залишалися організаційно-технічні процедури, які ми просто не встигли зробити, бо розпочався виборчий процес. Але, мабуть, найголовніше, що тодішній сільський голова Наталівки Раїса Храбан була відсутня півтора місяці в Україні (поїхала до дітей за кордон), і ми просто не встигли організаційно все оформити.
— Нині процес об’єднання громад за участю міста Новограда-Волинського загальмував. Попри те, що ініціативна група з півтора десятка депутатів міської ради ініціює громадське обговорення з цієї теми, влада й, зокрема, міський голова не поспішає реагувати…
— Зараз іде процес, він продовжується, незалежно від того, яка позиція з боку керівництва міста, керівництва району — і самоврядного, і державного. Незалежно від цього, рано чи пізно один із вищеназваних варіантів буде реалізовано. Зараз вони просто відтягують час.
— Які ж для цього, на вашу думку, причини?
— Суб’єктивні. Тут об’єктивних просто немає. Якщо хтось в якості об’єктивних причин вказує, що сільська територія — велика, і на все не вистачить грошей, то відповім так: ми за всю історію розбудови й становлення заборгували селу стільки, що треба тепер борги повертати.
— До суб’єктивних причин, як стверджують окремі депутати міської ради, які прагнуть об’єднання, належить небажання міського голови та частини депутатського корпусу йти на нові вибори…
— Це стосується не тільки керівництва міста, але й кожної громади, яка братиме участь в об’єднанні. Там — такий самий голова, його апарат. Вони «мутять воду», говорять людям, що у вас заберуть територію, землю, розподілять її в місті, віддадуть міським жителям. Що у вас тарифи зростуть на електрику, на газ. Таким чином стримується цей процес.
Треба переконувати людей, треба з ними працювати. Якщо ті, хто зацікавлений залишатися й надалі при владі, робить свою роботу, то хтось має робити протилежну. І ось я її хочу робити. Мені небайдуже. Я три роки працював головою районної ради, три скликання — головою міста і знаю і там, і там ситуацію.
Людям суб’єктивно нав’язується варіант боязні, страху, що буде щось незвичайне, неординарне. Так що я говорю сміливо і відкрито свою принципову позицію в цьому відношенні. Як колись казали до Єльцина: «Борис, ты не прав». Так от я скажу своїм колегам — і міста, і району: «Хлопці, ви не праві! Ви в оману людей заводите і стримуєте цей процес, затягуєте час, втрачаєте, безнадійно втрачаєте, час».
— Повернемось до питання фінансів, яке, мабуть, відіграє ключову роль. Багато хто з містян стверджує, що місту й на свої потреби не вистачає коштів. Приміром, досі недобудована каналізація на «Смолку»…
— 29 млн. гривень залишилось із минулого року невикористаних коштів. Зараз будуть на депозити їх розміщувати. То для чого ці гроші, які залишаються сьогодні в залишках видаткової частини? За них же можна було щось зробити!
А розпочався 2017-ий рік — заробили б знову. Навіть більше. Оскільки процес децентралізації фінансових ресурсів також іде. І держава залишає на місцях достатньо коштів.
— Дві громади на території Новоград-Волинського району вже утворилися. Тобто, фактично реалізувати той варіант, про який ви казали — об’єднати увесь район в одну громаду, — на даному етапі не вийде. До якого варіанту тепер схиляєтесь ви?
— Зараз треба об’єднуватися по-максимуму з усіма прилеглими територіями. Чим ближче до якогось фінішу — дуже гіркого для всіх посадовців, які державні гроші одержують, тим більше вони починають розуміти, що треба йти на об’єднання. Тому що альтернативи просто немає.
— Якщо будуть прийняті відповідні рішення, і розпочнеться виборчий процес, то ви особисто, як людина з величезним досвідом управлінця, будете висувати свою кандидатуру? Не обов’язково — на голову громади. Можливо, до складу ради?
— Я не збираюся. На даному етапі мене не тягне у владу, але своє слово я говоритиму, використовуючи свій досвід, свої поїздки за кордон, свої спостереження. Я роблю висновки і вам ось їх викладаю.
Наскільки мені відомо, зараз формується демократично здорова група депутатів, яка наполягає на проведенні відповідної роботи щодо об’єднання громади. Здоровий глузд бере гору, і все більше депутатів розуміють, що треба йти на цей варіант. По-іншому не буде. Так відбувається по всій країні.
Фронт — не тільки там, фронт — і тут. І в цьому питанні, яке дуже цінне для майбутнього, він спостерігається між двома світами: нове зі старим бореться; модерн бореться зі стереотипами, догмами; демократичний колективізм — із тоталітарним стилем, формами роботи.
Це питання повинно дійти до сесії міської ради, і сесія має дати імпульс для сільського населення району.
— Якщо говорити про перспективу, то які ще, на вашу думку, переваги отримають громади міста і сіл, у разі об’єднання?
— У майбутньому на території області залишиться чотири райони, центрами яких стануть міста Житомир, Бердичів, Коростень і Новоград-Волинський. Ці міста стануть центрами шпитальних округів, про які зараз йде багато розмов.
Але без хірургічного корпусу ніякого шпитального округу тут просто бути не може. Немає матеріально-технічної бази.
Тому настав момент, що має стати показовим для майбутньої громади Новограда-Волинського, об’єднаної з усіма прилеглими районами, які зараз входять у шпитальний округ (додамо, що ще й Олевський район до нас підтягується). Вже зараз треба скооперувати всі фінансові ресурси цих 4-5 районів і міста на будівництво нашого хірургічного корпусу. Держава неспроможна сьогодні виділити кошти. Бо триває війна, є інші потреби, а також — децентралізація, відповідно до якої гроші залишаються в місцевих громадах. Все це спонукає громади скооперувати кошти на будівництво.
— Наскільки це реально, враховуючи діюче законодавство?
— Досить реально, оскільки місцевим радам сьогодні надаються всі повноваження розпоряджатися своїми коштами. Звичайно, треба комусь взятися: чи то народному депутату України, чи то міському голові і головам всіх громад, і брати на себе сміливість ось таким чином, перспективно мислячи, робити цю справу. Вже сьогодні треба вирішувати, але через те, що ми не об’єднуємося і на перспективу не працюємо, від хірургічного корпусу може ще багато років стояти лише фундамент.
Якщо цей процес піде, то зникне позиція відносно того, щоб поділити ТМО, стоматологію. Навпаки: рівень медичної допомоги буде нарощуватися. Відмежовуватися від сільських людей сьогодні, залишати їх сам на сам із тим, що вони мають, — це гріх.
Принагідно зазначу, що без злагоди і конструктивну у стосунках між містом і районом нічого не буде. І це велика біда на сьогодні. Зруйнована вся та практика, яка була раніше. А без діалогу не буде ніяких спільних напрацювань.
Тому закликаю до єдності, до великої історичної відповідальності на даному етапі!