www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Наш північний сусід Суздальщина — значно небезпечніший ворог, ніж половці…»

24 Лютого 2017 | Оприлюднив: | 131 просмотров
1 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 5 (1 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Відколи існує Московщина, відтоді Україна не має спокою. Постійні набіги північного сусіда завдавали українцям непоправної шкоди. Московити споконвічно відзначалися неабиякою жорстокістю. Вони грабували, палили села і міста, вигублювали людей. Московська орда примусово переселяла українців у сибірські землі, морила голодом, нищила селянина-хлібороба, розстрілювала культурний цвіт нації, забороняла говорити і писати рідною мовою. Вони вкрали в нас історію, привласнили назву нашої країни — Русь.
Московщина і сьогодні не дає українцям спокою. Вічно споживацько-загарбницький північний варвар хитро і підступно відібрав у нас Крим. Окупував Донбас. Зруйнував міста і села на Луганщині і Донеччині. Московська орда і далі вбиває українців.
Історія наша гірка, як той полин. Та маємо її пам’ятати, нагадувати про неї і робити все можливе, щоб подібного більше не повторилося.
Зважаючи на брак газетної площі, спробуємо (посилаючись на історичні дані і дослідників тих часів) відтворити певні моменти варварського нашестя московітів на українські землі.

ЧЕРЕЗ ВІХИ ІСТОРІЇ
Застереження, винесене у заголовку цієї статті, було записане в Київському літописі «Временник» 1093 року. Адже 1169 р. Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ. Літописець писав: «Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року». Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Києва. («И граби-ша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же»).
У Києві на той час було 400 церков, і він був багатшим за тодішні Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв із Вишгородського монастиря (під Києвом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись зі столиці Візантії-Царгорода. Пізніше москвини перейменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків вважають 1169 р. роком народження Московії.
Із того часу північні варвари, нащадки татаро-монгольської орди, все частіше почали плюндрувати українські землі (читай — землі Руські).
Варто згадати нелюда, убивцю рідного сина, хан-князя Івана ІІІ (Грозного). Він був ініціатором розколу Київської митрополії, коли після підписаної унії на Флорентійському соборі заарештував Київського митрополита Ісидора. У 1448 році Іван III скликав у Москві собор підконтрольних єпископів, які без благословення Вселенського патріарха вибрали настоятеля самопроголошеної Московської церкви.
Проте головною «заслугою» правління Івана Третього стало завоювання («покорєніє») земель навколо Москви: Новгорода, Ярославля, Ростова, Володимира, Рязані, Пскова тощо. Влітку 1482 р. московський князь Іван ІІІ відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі.
1 вересня татари здобули замок, спалили собори і церкви, взяли у полон багато людей, а награбованими церковними скарбами поділилися з Іваном Грозним.
1493 р. московити, сукупно з татарами, спустошили землі на Поділлі, Волині, Чернігівщині. Головним лозунгом Івана ІІІ було: «Примусити непокорних ставити єпископів на Москві».
16-18 століття. У ті часи по всій Україні працювали десятки великих та тисячі маленьких гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, ткалень, кузень, зброярень, гончарень. Під кінець 18 століття Московщина знищила всі великі і середнього розміру українські мануфактури всілякими заборонами, надмірними податками, переведенням цих виробництв до Московії, а часто — і відкритим грабунком та спаленням, таким чином руйнуючи промисловість та торгівлю в Україні. Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів.
Не можна оминути правління московського царя Олексія Михайловича, який чи не перший започаткував нищення української писемності. За його указом, із Русі-України вивозилися книги українського друку. Так, у Москві були спалені «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького (разом з іншими авторами) та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського. Хто ховав українські книги, аби не дати на спалення, тих жорстоко карали.
1654 р. — Переяславська угода з Московією. Русь-Україна та Московія зобов’язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога — Польщі.
Згодом українці почали розуміти, що Богдан Хмельницький зробив тоді велику помилку, уклавши союз із Москвою. Але чи мав він інший вибір? До того ж, ще не було тих злочинів, про які ми знаємо тепер, не було кріпосного права, голодоморів, виселення мільйонів, не було тисяч різних заборон.
Та вже з 1654 року Москва розпочала наступ на суверенітет козацької України. Північний сусід почав забороняти простим, але ще вільним, людям носити яскравий одяг та шкіряні сап’янові чоботи, бо це могло негативно впливати на закріпачених московських «холопьев».
Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І. Виговський вщент розбиває ворога. У міжусобній боротьбі І. Виговський зазнає невдач, чим негайно скористалися московити. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. Князь Баратинський, по дорозі на Київ, повісив 3000 чоловік, потім, вирізавши в Україні близько п’ятнадцяти тисяч українського населення, запитував московського царя дозволити йому «высечь и выжечь» всіх українців на 150 верст навколо Києва. Упродовж кількох наступних років винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.
1685 р. Московія скасувала автономію української церкви і встановила контроль московського патріарха не тільки над релігією, але й над освітою та культурою України. Царський уряд спонукав гетьмана Брюховецького, щоб надалі православній церкві в Україні владу константинопольського патріарха ігнорувати, про все необхідне у церковних справах писати патріарху московському, а новообраного митрополита для архієпископського рукопокладення відправляти не в Константинополь, а до Москви. Тих, хто не підкорявся царським вказівкам, — страчували.
17-18 століття. Москвою впроваджується економічна війна проти України в різних напрямках. Щоб українські порти не збагачувалися, а лише московські, Московщина встановлює вивізне мито з азово-чорноморських портів на 100% більше, ніж із балтійських, а також тарифи на перевезення.
1703 року Московія починає насильно зганяти селян та козаків на будівництво Петербурга, 25 тисяч з яких загинули від хвороб у тамтешніх болотах.
1704 р. Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на Правобережній Україні.
1708 р. Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII. У цьому ж році був захоплений і вщент зруйнований Батурин. Московські війська вирізали всіх мешканців гетьманської столиці, переважно — жінок та дітей. Після Батурина скажений цар Петро палить й інші міста, до ноги знищуючи людей. «Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців», — доповідав французький посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991. С. 59).
1709 р. Полтавська битва. Через зраду деяких козацьких старшин війська шведського короля Карла і гетьмана Мазепи зазнають поразки.
Цього ж року цар Петро Кривавий (як його ще називали в ті часи) видав наказ страчувати кожного запорожця.
Початок руйнування Січі. Після її захоплення московити «...товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося — не тільки тих, хто з товариства, а й із домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали», — писав свідок, кошовий Стефаненко.
1713 р. Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь — Русія-Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюрські племена, підмінюють поняття, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.
1735-1739 роки. Близько ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців.
1750 р. Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.
1764 р. Скасування української держави Гетьманщини.
1768 року. Придушення московськими військами повстання на Правобережній Україні під проводом Гонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина». Московити та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували.
1775 р. Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців московитам у московсько-турецькій війні.
1797 р. В Україні запроваджено призов до царської армії. 25 років українські рекрути змушені були воювати на імперіалістичних війнах за своїх ворогів.
1812 р. Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московити закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювали і забезпечували своїм коштом два роки. Але, після перемоги над французами, московити не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи.).
На початку 19 ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають багаточисельними повстаннями, які жорстоко придушуються.
УКРАЇНА В РАДЯНСЬКІ ЧАСИ
7 листопада 1917 року в Петрограді стався переворот і до влади прийшли більшовики.
В Україні також починається боротьба за владу. Перемагає Центральна Рада, на чолі з М.Грушевським. Та в період 1917-1921 років Україна пережила різні форми національної державності, але державну незалежність втримати не змогла. Українські етнічні території були розділені між СРСР, Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком не згуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними фактори (чи не те ж саме Україна переживає і сьогодні?).
Чи не через це 29 січня 1918 року Москва кидає на Україну головоріза Муравйова з 4-тисячною армією. Проти неї, під Крутами, повстає всього 300 київських студентів. Всі вони загинули в нерівному бою. Однак добровольці на чотири дні затримали червону орду — на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який фактично означав міжнародне визнання української незалежності.
Проте, як відомо, Московщина ніколи на зважала ні на які договори. Їм потрібна була Україна, її хліб, жива сила, природні ресурси. «Неугодних» українців розстрілювали без суду і слідства. Не жаліли ні дітей, ні старих.
Проти варварів-більшовиків повстають свідомі українці, гуртуються в чисельні загони. Та Москва, аби «усміріть» повстанців, кидає все нові й нові червоні полчища.
Україна, яка ще толком не сформувала свої війська, не могла протистояти цій навалі. Нерівна боротьба тривала роками.
Потім був перший голод в Україні (1921-1923 роках), спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
Затим почалися арешти визначних діячів, так звані колективізація й «розкуркулення» в Україні, виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру й на Далекий Схід.
Черговий, штучний голодомор в Україні, влаштований московітами в 1932-1933 роках, вже забрав життя 8 мільйонів українських селян. У вимерлі села масово переселяли росіян (через що й маємо сьогодні незлагодженість, непорозуміння і ворожнечу поміж себе).
А між усіма цими подіями відбувалися постійні чистки «неугодних», масові розстріли письменників та інших діячів культури в 30-х роках минулого століття. Соловки, Гулаги та інші табори стогнали від українського люду.
Каральні акції (1944-1954 роки) органів НКВС СРСР проти українських сил опору відбувалися й у Західній Україні, в процесі яких було вбито понад 150 тисяч бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тисяч і депортовано до Сибіру понад 200 тисяч осіб.
Навіть уже в, так званий, мирний післявоєнний час радянська влада продовжувала кидати за грати українських діячів — тих, хто не погоджувався з більшовицьким режимом.
Не варто забувати й катастрофу на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви, всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду. Тепер достеменно відомо, що кремлівська верхівка свідомо спланувала цей вибух. Та що їй доля сотні тисяч людей? Їх здоров’я, майбутнє? Для Кремля люди завжди були «навозом», «гарматним м’ясом». Свої і чужі. Московити «вбивали» навіть мертвих, викопуючи їх із могил. Такого варварства світ ще ніколи не бачив.
Важко уявити скільки народу за своє існування вбила Московщина. Числа їм немає. І нічим не виміряти річок крові, що витекли з тіла української землі...

* * *

Ось такого сусіда має Україна у себе під боком. А ще маємо у себе їхніх неадекватних нащадків, які підривають підвалини нашої незалежності ізсередини. Ці, ідеологічно одебілені суб’єкти, намагаються повернути нас у московське стійло. Хочуть знову надягти на нас куфайки (ватники), взути у кирзові чоботи і погнати у «світле майбутнє», до комунізму. Та вже йшли. І «п’ятирічками», і «по-стахановськи»… І зайшли. В тупик. Ось і маємо Крим, Донбас, тисячі невинно вбитих, зруйновані міста, демонтовані і вивезені до Московщини заводи…
Проте події 18-21 лютого 2014 року кардинально змінили українців. Вони стали новими, активнішими та відповідальнішими. І ніяка тепер зовнішня сила не поверне українців у рабство. Не повернуть і ті, «внутрішньо» замасковані покидьки, які підступно, вночі (чим не типовий зразок енкаведиста?) обливають чорнилом пам’ятні дошки, портрети загиблих майданівців і вояків, які поклали свої голови на Донбасі. Нічого їм не вдасться — тільки душі свої занапастять. Адже після того акту, що вчинили ці індивіди в центрі нашого міста, матимуть не тільки людський осуд, а й прокляття родичів убієнних. А є ще такий закон: все, що робите, бумерангом повернеться до вас. Вчините добро — Бог добро й поверне, вам або вашим дітям. А за зло покарає навіть до сьомого коліна.

Микола МАРУСЯК, журналіст, літератор

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,