www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Хто відповість за голодомор 2015-17-х рр.?»

17 Березня 2017 | Оприлюднив: | 153 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Ми вступили у 2017-й рік. 100 років минає відтоді, як Україна звільнилась від царської Росії, отримала незалежність і втрачає її. Наші предки пережили жахи громадянської і II-ї світової воєн, голодомору і репресії, геноцид і русифікацію і, зовсім легко, отримали незалежну Україну в 1991-му році. Як відомо, що легко дається, — не цінується.
Події 2004-го, 2013-14-х років, війна на Сході країни, внутрішні проблеми знову ставлять під загрозу нашу державну незалежність. Давайте поміркуємо.
Більшості населення України жити стало важче: ціни невпинно зростають, а статки і запас міцності населення зменшуються. Кожного місяця тарифи на комунальні послуги повзуть вгору, шокуючи усіх. Розрекламовані три роки тому реформи, якщо і рухаються, то надто повільно і неефективно.
Слухаючи наших державних керівників, приходиш до думки, що вони дуже далекі від реального стану справ. Це й не дивно, бо давно стало нормою, що керівники, навіть обласного рівня, відвідують наперед відібрані і підготовлені до зустрічі колективи. «Гострі» питання не задаються, або ж їх не хочуть чути.
Слухати про реформи уже немає сил. Мені, як директору училища, боляче за, так звану, оптимізацію системи ПТО, яку зненацька кинули на місцеве фінансування. Виступаючи на парламентських слуханнях влітку 2016-го року, я ставив питання перед солідним зібранням: невже в країні не потрібні робітничі кадри? Невже, враховуючи стан економіки України, на
1 робітника потрібно 4 інженери-магістри, юристи, економісти, менеджери тощо — в Україні у ВНЗ вчаться у 4 рази більше студентів, аніж у професійних училищах. Чому з 1 січня 2017-го року стипендія в училищі удвічі менша, ніж стипендія у технікумі чи коледжі? І та не виплачується!
Назвати якісь глобальні зміни в освіті за останні десятиліття, крім ЗНО, мені важко.
Головний показник рівня розвитку країни — це тривалість життя людини. У розвинених країнах вона складає понад 70 років. А у нас? Увесь час йде мова про відтермінування пенсійного віку до 65 років, мотивуючи вимогами МВФ. Відтак, середньостатистичний українець має працювати практично до смерті.
З пафосом нам повідомили про підняття мінімальної заробітної плати до 3,2 тис. грн. На фоні електронного декларування статків державних мужів це — крапля в морі. У світі визначено межу бідності — дохід, менший 5 доларів на добу. Нескладні розрахунки показують, що у нас це має бути близько 3,9 тис. грн., з відрахуванням податків. Тож мінімальна зарплата в Україні не відповідає межі бідності!
А ще, піднявши розмір мінімальної зарплати, принизили, знівелювали роль доброї частини працівників. Прибиральниця отримує більшу зарплату, ніж бухгалтер… З 1 січня 2017 року й середній рівень заробітної плати в Україні зменшився.
Ще у світі є такий показник, як межа злиденності, що становить 2 долари на добу. Якраз до неї наближається мінімальна пенсія в Україні. Чому гроші для поновлення Пенсійного фонду шукають у кишенях пересічних українців, пенсіонерів? Може, пошукати їх в офшорах, у приватних підприємствах, які чомусь звільнені від сплати податків?
Чи не соромно нашим керівникам держави забрати 15% пенсії у працюючих пенсіонерів? Чи від великих статків вони йдуть працювати, відмовляючи собі у заслуженому відпочинку? Можливо, задумалась би влада, якби спробувала прожити на 1,5 тис. грн. пенсії у місяць при нинішніх цінах?
За ВНП на душу населення ми знаходимось на 148-му місці зі 160 країн. Безперечно, не від добра виїхали з України у 2015-му 800 тисяч українців, а у 2016-му — ще 700 тис.! У ЗМІ фігурує цифра у 6-8 млн. чоловік, які виїхали з України на заробітки, але ніхто не говорить про їх інвестицію в українську економіку: якщо кожен вимушений емігрант перерахує родині хоча б одну тисячу доларів у рік, то це складе понад 200 млрд. грн. (за нинішнім курсом). Це — суттєва добавка до державного і, особливо, сімейного бюджету, адже ці кошти використовуються на придбання товарів, послуг, тобто — для зростання економіки.
Різко збільшується виїзд за кордон молоді: як на навчання, так і на роботу, а також — вчених, інтелектуалів. Не факт, що вони повернуться в Україну. Шимон Перес із цього приводу говорив: «Найбільше багатство природи — це людина. Люди збагатили землю, а не земля — народ». Відтак рухаємось до демографічної кризи — за роки незалежності чисельність населення України зменшилась майже на 10 млн. чоловік. (Газета «Аргументи і факти» №1-2, 2017 р.)
Такий стан речей нас задовольняти не може. Потрібні зміни. А чи є він, той державний курс, на реанімування і розвиток економіки, покращання добробуту населення?
Позитивно відповісти мені дуже проблематично. Наприклад, міністр сільського господарства відрапортував, що Україна, вперше за роки незалежності, зібрала рекордний урожай зернових —
66 млн. тонн, і що найбільше за ці роки зерна продано за кордон. Але ж, якщо подивитись уважніше, такі культури, як льон, хміль, овочі — не вирощуються у великих господарствах. Милує око пшениця, жито, кукурудза, соняшник, ріпак. Однак при цьому земля виснажується. Зведено до абсолютного мінімуму поголів’я ВРХ, овець, свиней. При цьому світовий досвід говорить, що країна за рахунок сільськогосподарської сировини (і не тільки с/господарської), не може мати економічного піднесення, а навпаки — добробут населення знижуватиметься, що й бачимо на практиці.
Обурення викликає добування і торгівля бурштином, вугіллям, лісом. Очевидно, що ця торгівля «дахується» зверху, відчувається брак політичної волі для наведення порядку, боротьби з корупцією, тіньовою економікою. Впевнений, кожному українцю хотілось би почути від влади: «Чому кошти, отримані від продажу бурштину, не інвестуються в економіку, а осідають в кишенях можновладців?
У статті «Скальпель» заступник голови ВР України Оксана Сироїд (газета «Дзеркало тижня №6, 17 лютого 2017 р.) говорить: «Нас переконують, що тіло країни дедалі впевненіше спирається на ноги реформ, але неозброєним оком видно, що кульгавість лише прогресує. Блокування залізничних перевезень товарів через лінію зіткнення, яке триває з 25 січня, не коментував хіба що ледачий. Завдяки блокуванню, люди мають змогу дослідити хворий організм своєї держави. І блокування, як хірургічний інструмент, оголило глибокі запальні процеси і злоякісні утворення, накопичені за три роки… Той факт, що на війні заробляють, усвідомлюють більшою чи меншою мірою всі».
Далі у статті йдеться про брехню щодо енергетичної безпеки, цін на тарифи, гешефт від цього міністрів, радників, депутатів, безконтрольну торгівлю з ворогом лісом-кругляком, порохом, концентратом залізорудним, листовою сталлю, сталевими заготівками, вапняками, одним словом — контрабандою.
Директор інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв у газеті «Дзеркало тижня. Україна» №3 пише: «Україна, як успішний пострадянський модернізаційний проект, не відбулася. У тому вигляді, і з тим потенціалом, з яким наша країна ввійшла у пострадянську епоху 90-х.
Внутрішні конфлікти, дисперсія ідентичності, слабка державність і «трофейний капіталізм» (з тіньовою економікою, корпоративним держапаратом, системною корупцією й надвисоким рівнем експлуатації etc), який видозмінюється, але за суттю своєю незмінний, зумовили системну деградацію суспільства. Дві революційні хвилі — 2004-го і 2013-2014-го — забезпечили тільки зміну складу правлячих груп, але не зміцнили державність».
А й справді, чому ми, маючи після розпаду СРСР найкращий із усіх союзних республік економічний, інтелектуальний потенціал, найкращі у світі чорноземи, опускаємось донизу?
Першопричиною, стверджують наші керівники, є війна. З іншого боку, у нас війни нема — є АТО! Начебто, наш внутрішній конфлікт, із збільшенням до 2 млн. переселенців із Криму, Донецької і Луганської областей. І назва у цієї дивної війни — гібридна. Наче, гідра багатоголова, тіло якої має нажертись і на Сході, і в центрі країни, і на митницях Закарпаття. В якій з її голів знаходиться мозок, який усім керує? І коли вони (голови, шлунок, всі органи цього огидного чудовиська), назва якому — корупція, а кров — гроші, понаїдаються?
Невже Україні потрібно ще 2-3 покоління, щоб стати розвинутою, цивілізованою європейською державою? Я глибоко переконаний, що такого довгого терміну історія нам не дає. Ще декілька років такого реформування — і нинішніх кордонів України не існуватиме.
Підтвердженням є поява публікацій, в яких йдеться про нову географічну мапу України. Так, вищезгаданий Андрій Єрмолаєв у цій же статті пише: «Ялта-2» (з порядком денним майбутньої Європи) розпочнеться як процес у 2018-му. І від подій в Україні залежатиме лише одне — чи зможе Україна повернути собі роль «Євроазіатського мосту» («Хаба», «вузла», як завгодно), якщо ні, то вона опиниться у зоні відповідальності Росії і муситиме пережити нові регіональні трансформації (Закарпаття, Волинь, Слобожанщина — як мінімум). І перше, і друге, передбачають глибоку трансформацію державності — або нова модель регіоналістики, або нові конфлікти і поява нових локальностей».
Звичайно, з приводу цих міркувань можна сперечатись, але скажу простіше: переважна більшість людей в Україні не розуміє, що діється, чому жити стає все складніше. Хоча дехто пояснює лаконічно: «бо крадуть». Електронні декларації державних чиновників і нардепів — тому підтвердження. Пояснити свої величезні, захмарні статки багато хто з них не може. Спливає час — покараних нема. Старі і новостворені каральні органи працюють, здебільшого, без видимих результатів, воюючи між собою. Ефективні затримання залишаються просто сюжетом для медіа.
Торгівля на крові, як показало блокування залізниць, засвідчило, що прикордонна служба, митниця, служба безпеки, реформована (?) поліція служать не державі, а окремим посадовцям, олігархам.
Верховна Рада також повністю дискредитувала себе. Частина депутатів не з’являються у сесійній залі, зате «засвітились» на інавгурації Дональда Трампа, заплативши за свою присутність там більше, ніж 200 тис. доларів! Мене «дістає» просте запитання: чого наші державні мужі навчились за кордоном у своїх відрядженнях? Що доброго запровадили в себе на Батьківщині, досвід економічного реформування яких країн запозичили? Хто контролює ці поїздки, їх необхідність та результативність? За чиї кошти шикують?
Мабуть, не варто говорити про Сінгапур з його школою і автором Лі Куанн Ю, якому вдалося здійснити сінгапурське економічне диво: держава розташована на 63 островах, не має зовсім природних ресурсів, навіть будівельний пісок і питну воду завозять із сусідніх країн. А ВВП — у 14 разів більший, ніж в Україні, середній дохід громадянина становить 34 тис. доларів на рік. Бо то — країна не нашої ментальності?
Для нас, за останніх два десятиріччя, може слугувати «диво» сусідньої Польщі. Ігор Шаров у своїй книзі «Від мрії — до дії» пише: «У 1990-х роках Польща, як усі пострадянські країни, стояла на роздоріжжі: нести тягар соціалістичного минулого чи докорінно змінити політичну та економічну систему і розбудувати нову країну. Обрали останнє… Економіка перебувала у катастрофічному стані. У другій половині 1989 року майже 40 млн. поляків опинилися за межею бідності і не бачили жодних перспектив на краще. Промислове виробництво впало на третину. 40% важкої і легкої промисловості опинилися на межі банкрутства… Головну увагу звернули на розвиток малого й середнього бізнесу. Сьогодні на кожного з десяти поляків припадає одне мале або середнє підприємство. Завдяки зменшенню прибуткового податку до 19%, вдалося вивести економіку з тіні. Підприємцю стало вигідніше заплатити податок, ніж ховатися від фіскальних органів… Середня заробітна плата поляка — 1,1 тисячі доларів».
Чому ж ми, які на початку 90-х років возили у Польщу всякий мотлох, сьогодні опинилися далеко позаду? Невже відповіддю є слова Ліни Костенко: «Україною правлять люди, які її не люблять, і яка їм чужа»? (з роману «Записки українського самашедшего»).
Ситуація класична: низи жити по-старому вже не хочуть і не можуть, а верхи хочуть правити, але результати їх діяльності неминуче приведуть до нового Майдану.
Рівно 100 років тому російська монархія впала. Ленін говорив: «Самодержавство прогнило». Цар Микола ІІ записав: «кругом зрада, боягузство і брехня» («Аргументи і факти» №8, 2017 р.).
Схоже на нинішню ситуацію в Україні? Виходить, що історія наших правителів нічому не навчила? Ні сторічної давності, ні сама новітня, трирічна.
Президія ради Новоград-Волинської міської організації ветеранів звернулася до «Президента України Порошенка П.О., Голови Верховної Ради України Парубія В.Б., Прем’єр-міністра України Гройсмана В.Б.» (газета «Звягель» №8 (1228) 24 лютого 2017 року) з аналізом стану справ у державі і пропозицією: «припинити поїздки керівників держави по інших країнах світу, виклянчувати кошти та заганяти наш народ у боргову яму, а зосередити основну увагу кадрів усіх рівнів на негайному піднятті економіки народного господарства і тим самим створювати свої цінності та багатства, підвищувати життєвий рівень наших людей».
Як бачимо, «низи» волають, вимагаючи змін. На вустах пенсіонерів питання: «Ми засуджуємо голодомор 30-х років. А хто відповість за Голодомор 2015-17-х рр.? Як розділити пенсію 1,5 тис. грн. на ліки, комунальні послуги, продукти харчування, які подорожчали втричі після «підняття» мінімальної зарплати? Люди вимирають, відмовляючись лягати у лікарні, тому що на лікування коштів немає.
В українському політикумі відчуваються ознаки нових виборів у Верховну Раду. Переконаний, що й народні обранці, принаймні, частина з них, бачать подальшу безперспективність діяльності нинішнього парламенту. Однак, думаю, мене підтримають читачі, коли скажу, що вибори у ВР за нинішніми законами — знову безперспективні і не потрібні.
Тому закликаю парламентарів, як і обіцяли, зняти з себе недоторканність, зменшити кількісний склад парламенту, або ж замінити його на двопалатний, прийняти новий закон про вибори і замінити склад ЦВК з одіозним Охендовським. Досить дурити виборців обіцянками. Народ чекає від вас рішучих дій, потрібних законів, які б працювали на зростання економіки, захищали народ України, а не корупціонерів та злодіїв, які лобіюють потрібні їм закони. І, мабуть, час оприлюднити інформацію про те, куди ж направлені мільярдні кредити? Її чекають всі українці. Адже повертати їх будуть наші діти та онуки, які ще не мають грошей, але вже винні державі.
Стосовно державного управління і його апарату. Витрати на нього, при такому ВВП, є для нас непосильними. Ще 30 років тому мій покійний батько, виходячи зі свого управлінського і життєвого досвіду, говорив, що коли вишикувати всіх управлінців країни в одну шеренгу, дати команду кожному другому вийти, то решта так само справиться з керівництвом і нічого не зупиниться. Якщо ж врахувати нинішні реалії: зменшення обсягів виробництва, скорочення працюючих, наявність сучасних засобів зв’язку і управління, і те, що після багаторазових «скорочень і оптимізації» армія управлінців, владні і провладні апарати лише збільшуються, то з цієї шеренги мають піти 2/3 «командирів». При цьому, у рази зменшиться документообіг, бюрократична, нікому не потрібна тяганина, з’являться кошти для збільшення заробітної плати.
Ще у 2014-му році, у відкритому листі до державної влади («Про нас і Гондурас, про владу і коаліціаду» (газета «Звягель», №49 (153) 5 грудня 2014 року), я закликав нардепів спростити механізм імпічменту найвищим посадовцям, зокрема, для Президента. Адже, за нинішній стан речей у державі відповідають і Л.М.Кравчук, і Л.Д.Кучма, і В.А.Ющенко, і Янукович, і П.О.Порошенко. Під час їхнього керівництва відбулася олігархізація державного управління, зросли корупція і тіньова економіка, занепали села. Хто рекомендував «проффесора» Януковича у прем’єри, а потім — у президенти? Чому керівники держави, незважаючи на незадовільну роботу, не несуть жодних покарань, а залишаються на державному утриманні? Питання — риторичне, але має місце!
Взагалі, на нинішньому етапі, рекомендував би і просив усі партії підняти свої передвиборні гасла і програми, повернути довіру людей. Інакше вам, шановні, зокрема, й тим, хто кричав зі сцени Майдану «Банду-геть!», доведеться почути щось подібне на свій рахунок. І, як Януковичу з компанією, не вдасться заховатися за спини добре оснащених поліцейських і військовиків.
Насамкінець, звертаюсь до пересічних громадян України. Прошу і закликаю Вас, шановні: «Будьмо патріотами, розумними і зваженими. Аналізуймо обіцянки, справи і наслідки діяльності нинішніх наших висуванців. Вони знову пропонуватимуть свої послуги, щоб продовжити наживатись і «добивати» державу. Доведемо, що Україна відбулася! Бажаю усім успіхів!»

Микола ПАЛАМАРЧУК, м.Новоград-Волинський
  1. 5 коментарів в статье “«Хто відповість за голодомор 2015-17-х рр.?»”

  2. Написал: sirrah 20.03.2017 | Ответить

    Цитировать

    вроде бы умный чел, а такую херню несёт….

  3. Написал: kazbek 20.03.2017 | Ответить

    Цитировать

    Я вот не понимая…кому вы задницу лижите…БПП ???
    Чего вам не нравиться…? Человек пишет правду…
    “Жити по новому”? Так мы уже три года живем…((
    Надеюсь не долго вам осталось уничтожать народ…

    sirrah ответил:

    конечно не понимаешь. вас таких много.
    а я еще раз спрошу: ты знаешь сколько один патрон стоит? а снаряд?

    kazbek ответил:

    Тебе надо застрелиться этим патроном вместе с шайкой БПП.

    sirrah ответил:

    тебе надо – ты и застрелись

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,