У нашому місті є багато колекціонерів, які збирають цікаві речі. Це — далеко не завжди антикваріат, і, слід сказати відверто, багато хто запозичив це хобі з радянських часів. Тоді, у період дефіцитів, чи не кожен школяр із захватом збирав поштівки, значки, монети, олівці, сірники, вкладиші від жувальних гумок, а потім усе те з гордістю демонстрував. У багатьох ці колекції зберігаються досі.
Сьогодні перелік значно розширився, й у світі що тільки не збирають: чухалки для спини, візитівки, формочки для вирізання тіста, банки з-під пива. Існують, навіть, колекції списків покупок, покемонів та «чоловічих принад»! Звісно, багатії полюбляють щось коштовніше, на кшталт раритетних автівок. Усе це, коли колекція досягає значних розмірів, стає предметом неабиякої цікавості.
Новоград-волинець Віктор Іконніков нині мешкає і працює у столиці, вже багато років збирає наручні годинники, яких у його колекції понад триста. За словами колекціонера, будь-яке хобі розширює кругозір, дає можливість знайомитися з цікавими людьми з усього світу.
— Вікторе, чому саме годинники?
— Однозначно важко відповісти. В моєму дитинстві було багато захоплень. Я збирав поштові марки, монети, значки. Якось у батька був ювілей, я вирішив подарувати йому хороший наручний годинник. Почав розпитувати з цього приводу друзів, знайомих: на якому годиннику краще зупинитися? Коли з моделлю визначився, то зрозумів, що володію лише загальною інформацією, а у цій сфері стільки цікавого… Став більше уваги приділяти годинникам, потроху купувати моделі, які сподобалися. З часом це переросло у хобі.
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про власну колекцію.
— Зауважу, що немає людей, які збирають усе підряд. На початковому етапі, хіба що, потім визначаєшся з напрямком. Я для себе вирішив збирати наручні годинники періоду СРСР — з атрибутикою на циферблаті: зображеннями, надписами. На той час подібні годинники випускалися під марками: «Ракета», «Восток», «Луч», «Зим». Більша їх частина була присвячена до Олімпіади-80, ювілеїв ВВВ, а також ювілейних дат заводів, фабрик, міст, періоду перебудови.
— А який із годинників — найстаріший у вашій колекції?
— Маю пару годинників періоду 30-х років ХХ сторіччя. Власне, тоді почалося виробництво годинників у СРСР. До цього годинники комплектувалися із зарубіжної фурнітури. Це, зокрема, стосується періоду Російської імперії.
— Розкажіть цікаві історії, які траплялися з вами під час збирання колекції?
— Найцікавіше — це люди, з якими доводиться спілкуватися. Вони представляють різні прошарки нашого суспільства — від простого робітника до президента. У кожного є власні причини, які спонукали збирати. Хтось від цього процесу отримує задоволення, інші вкладають капітал. Під час спілкування з людьми отримуєш інформацію, яку більше ніде не почерпнеш. Наприклад, про історію моделей, який майстер її ремонтує, з ким можна помінятися, що варто збирати.
— Чи носите ви годинники зі своєї колекції?
— Спочатку носив постійно. Більшість із моделей пройшла через руки майстрів, тож потрібно було переконатися у якісному ремонті та функціональності годинників: які підходять для щоденного використання, а які — для активного відпочинку.
— Яка вартість найдорожчого експоната у вашій колекції?
— Маю декілька екземплярів, що коштують нині по триста доларів. Щоправда, ця ціна абстрактна, вона показує вартість на сьогоднішній день. Ціна годинника залежить від попиту на нього. Зараз ціни постійно змінюються, тому їх важко спрогнозувати. Є сильна залежність від моди. Наприклад, у якомусь фільмі популярний актор чи актриса з’явилися у тій чи іншій моделі годинника, і їх прихильники вже прагнуть придбати собі такий же. Навіть готові віддати божевільні суми…
— Чи є у вас, Вікторе, годинник-мрія?
— Звісно є, але то — лише мрія, бо будь-яке колекціонування залежить від фінансів. В історії є годинники, які випускалися в обмеженій кількості, і до наших днів дійшли десятки чи сотні екземплярів… Вартість таких моделей сягає тисяч умовних одиниць.
— Чи займаєтесь ви ремонтом? Що скажете, порівнюючи якість колишніх годинників із сучасними?
— Ремонтом не займаюсь, але з впевненістю можу сказати, що, за бажанням, кожен може навчитися це робити. Кращі результати будуть, звісно, у посидючих, прискіпливих до справи людей. Звісно, лише цього буде замало, адже потрібні інструменти, дорога імпортна годинникова фурнітура.
Щороку технології у світі розвиваються, тому якість і вимоги до усього, у тому числі і до годинників, підвищується. На період розпаду СРСР їх якість була на рівні швейцарських, але значно програвала у дизайні. Це помітно, якщо порівняти ряд моделей СРСР з виробництвом у Швейцарії, Японії, США. Крім того, значно зросла функціональність: раніше годинники показували лише час, а зараз у них є секундомір, будильник, місячний календар, часові пояси, розрахунок дат, вимірювання відстаней, глибин. Годинники нині можуть виміряти навіть тиск чи пульс людини.
Екземпляри, зроблені за останніми сучасними технологіями, коштують відповідно. Більшість людей на планеті придбати такі годинники не в змозі. Тому 90 відсотків сучасних годинників відносяться до сегменту «бюджетних». Дешевшими є, хіба що, китайські репліки (якісні копії). Не потрібно забувати, що нині час можна дізнатися, використовуючи гаджети, комп’ютери, радіо, ТБ...
— Які найоригінальніші колекції у житті ви зустрічали?
— Колекції сірникових етикеток, телефонних і банківських карток, парфумів. Навіть, цегли…
— Що ж, залишається подякувати колекціонерам за те, що вони не лише урізноманітнюють своє життя цікавими хобі, а й зберігають історію речей.
— І вам дякую!