www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Толока з перегонами

05 Травня 2017 | Оприлюднив: | 24 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Йду полем. Праворуч — зеленіють хліба. Ліворуч — свіжовиорана рілля. Трішки далі — перелісок. Буйно зеленіють молоді листочки. Жовтими очицями цвітуть первоцвіти. Над ними бринять бджілки. У небі жайвір співом заливається. Сонечко благодатно світить.
Краса!
Минув поле. Перелісок. Вийшов на приватні ділянки. Люди на городах копошаться. Орють земельку. Хто — тракторцем, хто — коником.
Трудяться люди. Поспішають засіяти-посадити городину. Та й те — один весняний день рік годує.
Повз прогуркотів мотоцикл, здійнявши пилюгу. І куди ото той дядько у шкірянці так летить, наче за ним чорти женуться?
Однак за кроків тридцять мотоцикліст зупинився. Великі захисні окуляри, припорошені пилом, на шолом натягнув. Зняв із рук шкіряні рукавички. Ребром долоні витер спітніле чоло.
Наближаюсь до дужого подорожнього. Впізнаю його.
— Слава Україні! — здивовано вигукую.
— Героям слава! — відказує їздець.
— Як ся маєте, Петре Олексійовичу?
— А, — кислувато відмахується Порошенко. — Так собі, якся туди його так.
— А куди шлях тримаєте?
Петро Олексійович мовчки насунув захисні окуляри на очі. А вже тоді, кивнувши правицею в далечінь, промовив:
— На Захід їду. Жити по-новому! Ух!
І за ним загуло…
Прямую далі. Копиця соломи стоїть. Під нею Роман Насіров лежить. Блідий такий. Очі сумні. Поруч нього — ноші.
Очевидно, знову бідолашного прихопило…
— Добридень! — кажу.
А той так страдницьки:
— Яке в біса здоров’я. Там.
— На когось чекаєте?
— На агента.
— Часом, він не на мотоциклі має прибути?
— На ньому! А що?!
— Так він уже проїхав. На Захід.
Тут Насіров раптом як рвоне. Як затупотить грунтівкою. Аж пил стіною став…
Крокую собі дорогою, порослою споришем та конюшиною.
На велосипеді промчав добряче спітнілий Яник-Золотий Батон. З повернутою назад головою.
Обернувся і я. Але за ним ніхто не гнався.
Хотів зупинити Батона, та той тільки схарапуджено крекнув і всю силу приклав на педалі.
А за хвилю у тому ж напрямку прострибав схарапуджений заєць.
А он під калиною, на піджачку, напівлежить замріяний Олександр Мороз. Вірші пише.
А з кущів глоду за ним стежить Петро Симоненко.
Із-за спини Симоненка чути ніжний, тоненький голосок:
— Пет-ри-ку-у-у! Ходи до мене. Я вже готова. Потім про народ думатимеш.
Назустріч дріботить Наталя Королевська.
— Доброго дня! — вітаюся.
Вона не зупиняється. Наче мене не чує. Лише на ходу з пафосом промовляє:
— У мене є мрія!
І пішла. Пішла. Пішла…
А тут із поля лунає пісня:
— Доню моя-а-а. Не в тому річ, де ти гуля-а-ла цілу ні-і-ч? Чому розплетена коса-а, а на оча-ах бринить сльоза?..
По ланах широкополих ходить Юля Тимошенко. З якимись поважними дядьками. У захваті показує їм мальовничі простори. Для чогось землю кроками міряє.
А ген на горбочку бовваніє силует якогось чоловіка. Вилами вимахує. І сильно кричить:
— Паразіти! Чорти рогаті! Скотиняки! Бандюки! Зозулі московські!
А потім затягнув:
— Два ко-ольори, мої-і два кольори-и: червоне — то любо-ов, а чорне-е-е — то журба-а-а-а-а-а-а…
Низинка. Став на купину. Купина застогнала. Потім матюкнулась. А затим сказала:
— Куди преш, розтуди туди у гвардію сюди!
Придивився. Арсеній Аваков. Голова його обтикана березовими гілками.
— Чого так обмаскарадились-то? — питаю.
— Тсссс! — той приклав палець до губ. І енергійно жестикулює. — Проходь! Проходь!
Проходжу.
Бачу на «вишці» Юрія Бойка. Долоню трикутничком приклав над очима. На північ дивиться.
Попереду — кущі. Густі кущі. Чується тріск. Важке хекання. Тупіт. Це бородатий Яценюк із перемазаною фарбою пикою прочухрав. У плямистій формі. З базукою на спині.
А ось, задерши поли плаття до пупа, Микола Азаров дорогою чухрає. За ним біжить Володимир Парасюк. І все хоче того ногою до писка дістати.
За ними у цезарських обладунках, на баскому коні, проскакав Віктор Пшонка.
Минув чагарі. Виходжу на широкі луки. Бачу стіл. За ним сидить Олександр Турчинов. Щось пише. Неподалік від нього — ще один стіл. За ним возсідає Парубій. Перед ним на лавах сидять депутати. Дискутують.
Поряд них ще якісь дядьки на лавах сидять. Перед ними виступає Гройсман. Щось розказує про пенсії, зарплату. Ще сказав, що йому розкрилися очі, і він уже знає, як треба поліпшити життєвий рівень співвітчизників.
Наближаюсь до липового гаю. Вулики стоять. На травичці лежить Віктор Ющенко. З соломинкою в роті.
— А ви що тут робите?
— Бджіл випасаю, любий друже. Тобто, вигулюю.
Питаю:
— Багато бджолосімей маєте?
— Маємо те, що маємо, — чую голос Леоніда Кравчука, але його не бачу.

* * *

Сиджу на ліжку. Чухаю лоба. Думаю: наснилося?
Коли з кімнати донеслося:
— Паразіти! Скотиняки! Чорти рогаті!..
Рвонув до кімнати. Ляшко. У телевізорі. Тільки без вил. З гарбузом.
Все-таки наснилося. І до чого б то воно?
(Усі імена та події вигадані. Будь-які співпадіння з реальними особами вважати випадковим збігом).

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,