ДОШКУ ПАМ’ЯТІ ВІДКРИТО У НВПЕТ, ДЕ НАВЧАЛИСЯ ВИПУСКНИКИ — ЗАГИБЛІ УЧАСНИКИ АТО
Не потрібно зайвих слів, аби засвідчити, що у промислово-економічному технікумі патріотичному вихованню студентів приділяють особливу увагу. Невипадково у першій хвилі мобілізації, коли у 2014-му розпочалася війна на Сході України, чимало колишніх студентів НВПЕТ стали учасниками бойових дій. На жаль, трагічна доля не оминула шістьох із них — вони загинули у 2014-2015 роках.


А 11 травня 2017-го на фасаді технікуму відкрили дошку пам’яті. Відтепер імена загиблих випускників щодня зустрічатимуть і проводжатимуть нові покоління студентів, стануть для них прикладом мужності та відданості Батьківщині. Так сталося, що нині про це молоді доводиться дізнаватися не з підручників історії, а на власному досвіді.
Імена військовослужбовців 30-ї ОМБр — Юрій Глухов, Олександр Гордійчук, Віктор Козак, Олександр Марчук, Іван Тимощук, Олег Чиж — серед перших із числа загиблих на Сході. Трагічні звістки тоді одна за одною накрили Новоград чорною хустиною, коли мало хто міг уявити, що таке війна і чим обернеться для українського народу збройний конфлікт із сусідом. Для Новограда він обернувся численними похованнями на Алеї Слави, гіркими сльозами батьків і сумом земляків. Усе це триває досі, як триває сама війна із назвою «АТО».
— Ми зібралися, щоб відкрити пам’ятну дошку нашим хлопчикам, — сказала на відкритті директорка НВПЕТ Алла Володимирівна Петрошук. — Саме хлопчикам, бо вони прийшли у технікум у 15-16 років. Ми їх вивчили, виховали і відпустили у доросле життя. На жаль, воно виявилося надто коротким... Нам сьогодні є ким пишатися. Хочу подякувати ініціаторам встановлення дошки — Баян Ахтанівні Іванюк та її 351-й групі. Усім, хто долучився до ініціативи, допоміг зібрати кошти. Цей захід — маленька краплинка вдячності світлим іменам наших хлопців, які вписані золотими літерами у наші серця та історію України. Поки ми їх пам’ятаємо, — вони поруч з нами. Нехай вічною буде ця пам’ять.
Від початку бойових дій на Сході колектив технікуму тримає зв’язок із фронтовиками. Буквально тиждень тому у зону АТО відправили солодощі для бійців 30-ї ОМБр. Підтримка родин загиблих випускників стала моральним обов’язком студентського і викладацького колективу, за що рідні хлопців висловили щиру подяку.
— Пройшло майже три роки, а здається, що це було вчора, — поділилася спогадами про трагічну загибель сина Тетяна Марчук. — Проходячи понад технікумом і бачачи студентів, здається, що між ними біжать і наші сини. Дуже шкода, що ту мить не можна повернути назад і ніколи не буде так, як раніше, до війни. Ми дуже вдячні, що ви пам’ятаєте наших дітей, знаєте про них. Вони виросли у цих стінах, тут подорослішали і стали кращими. Коли розпочалася війна, вони, не замислюючись, пішли захищати усіх нас. Пригадую, як Саша дзвонив і казав: «Як добре, мам, що тато і брат вдома. Я тут стою за вас усіх». Вони дійсно йшли як патріоти на цю війну, не знаючи, чи буде у них завтра. Коли загинув наш сусід і друг нашого сина — Діма Герасимчук, то Сашко тоді привіз у Новоград його речі, ми дуже просили його залишитися… Але він сказав, що обіцяв хлопцям, тож повернеться на війну. Це багато чого варте, коли залишаєшся принциповим у своєму виборі. Нам дуже тяжко, але коли бачимо, що про наших хлопців пам’ятають, то розуміємо, що недаремно їх виховали. Спасибі вам за пам’ять!
Любов Глухова про свій материнський біль розповіла, прочитавши вірш, у якому розказано про втрату на цій війні найдорожчого — дітей. Разом із батьками сліз не стримував ніхто — болю у душах новоград-волинців війна насіяла багато.
Від імені влади батькам за гідне виховання синів подякувала заступник міського голови Оксана Гвозденко.
Про значення підтримки земляків для воїнів АТО розповів заступник командира 2-го механізованого батальйону 30-ї ОМБр Ігор Назарчук.
— Хочу згадати важкий 2014-й рік, коли наш батальйон і бригада формувалися з числа мешканців Житомирщини. Мене тоді хлопці запитували: чому тут лише наша область?! Минуло важких три роки, і зараз там, на Сході, стоять нові міцні Збройні Сили України. Разом із нами воюють усі регіони України. І ви тут, у тилу, теж воюєте. Знаєте, у цьому ми вже перемогли, що ми — разом. Дуже важливою на війні є будь-яка допомога, тому відчуття ліктя дуже важливе. Війна вчить нас цінувати те, що ми — українці. Слава Україні!
Подяка, зокрема, стосувалася і колективу нашої газети «Звягель» — за інформаційну підтримку земляків на Сході. Як зазначив у подяці командир військової частини польова пошта В2731 І.В.Гараз:
«Турбота і самовідданість у підтримці воїнів-захисників нам надає сили та морального духу міцно стояти на захисті рубежів своєї землі».
Право відкриття дошки було надано членам сім’ї Олександра Марчука — батькові Григорію Олександровичу та сестрі Ірині. Далі відбулася урочиста хода центральною вулицею міста з покладанням квітів до пам’ятників воїнам-афганцям, Другої світової війни, воїнам АТО та Небесній Сотні. У Палаці культури потому відбувся концерт-реквієм, благодійні кошти з якого спрямовані на реабілітацію тяжкопораненого бійця 30-ї ОМБр Григорія Пасєки.