www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


ПО КОМУ ДЗВОНИТЬ ДЗВІН НА ГЕРБІ НАШОГО ЗВЯГЕЛЯ?

13 Лютого 2009 | Оприлюднив: | 2 631 просмотров
1 vote, average: 1,00 out of 51 vote, average: 1,00 out of 51 vote, average: 1,00 out of 51 vote, average: 1,00 out of 51 vote, average: 1,00 out of 5 (1 оценок, в среднем: 1,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Герб Новограда-Волинського, затверджений 22 січня 1796 рокуА дзвонить він по «дерев’яних сонцеградцях» — «ковалях» і сучасних легенд про походження стародавньої назви нашого міста. Саме сучасних легенд — тобто, сучасних творів фантастично-казкового характеру, які чомусь маскують під історико-етнологічні дослідження.
По-перше, ще з XIV ст. у науці діє принцип, відомий, як «лезо Оккама» (за прізвищем автора), — поняття, що не зводяться до інтуїтивного та дослідного знання, повинні видалятися з науки. Простіше кажучи, якщо ви зранку у глухому селі женете горілку і чуєте нетерплячий стук у двері, — ви можете припустити, що до вас завітав чи Президент країни, чи Прем’єр-міністр, чи, не дай Боже, Міністр внутрішніх справ. Адже ніяким законам природи це не протирічить. Але ви відкидаєте таке припущення, бо не маєте сумніву — то прийшов сусід похмелитися, та ще й на «хрест».
Cучасний герб Новограда-Волинського, затверджений 12 жовтня 1994 року сесією Новоград-Волинської міської радиПо-друге, що той дзвін взагалі робить на щиті герба стародавнього Звягеля, з якого лиха? Із сучасного твору фантастично-казкового характеру?! А вже у наукових і пізнавальних цілях навіть основи таких творів (міфологеми — «дзвін», «коваль», «дерево» та інші подібні) не можуть бути використані навіть у якості припущень (наукових — гіпотез) — тому ми їх і не розглядаємо. Їх аналіз майже усіх (крім походження від слів «дерево» і «ягель»), зроблено у статті Л.Г.Когана (див. «Звягель-Інформ» №2 від 09.01.09).
Адже усі дослідники згодні, що назва «Звягель» походить від слів «звягати», «звяга». Виникає питання чому б нашим сучасним «легендарним» авторам не припинити «розвішувати» абиде дзвони, «ставити» кузні і давати тим ковалям прізвище Звяга (за що?), «будувати» (як «правдиві арійці») сонцеград та врешті-решт «злізти» з дерева. Тому що — «є таке слово!». В усіх трьох східнослов’янських мовах і значення вони мають однакове. Коли увагу на це звернули нашого відомого краєзнавця Л.Г.Когана, він ретельно дослідив це питання, працюючи у Національному історичному архіві Білорусії, у Мінську, та здогадався подивитися словник старожитньої білоруської мови, а потім, звісно, В.Даля (який, до речі, походженням з України — уродженець м.Луганськ). Українській мові менш пощастило, ніж білоруській (у якій і досі залізниця зветься … чугунка) та російській — наприкінці 20-х років ХХ ст. з неї були штучно вилучені тисячі слів. Але зараз на нас чекає їх повернення у новому 17-ти томному словнику української мови, видання якого підготовлено Національною Академією Наук України і незабаром повинно почати виходити з друку.
Яке дійсно значення мають слова «звягати» і «звяга»? Насправді, нагадаємо, «звягати»: а) про лисицю (гавкіт, подавати голос); б) про неспокійну собаку (гавкати без угаву, набридати); в) про докучливу або сварливу людину (бурчати, сваритися, буркотіти); г) приставати, просити плаксиво і не відступно; «звяга»: д) гавкіт взагалі, власне лисиці; е) шум, галас, звук, лайка; є) невідступний прохач, плаксій; ж) докука; з) звягатіть — вищати, верещати, брехати, гавкати.
То де ж той дзвін, хто нам скаже — де він? Що стосується лисиць, то велика чисельність їх популяції у навколишніх лісах і зараз складає певну проблему, заходять вони і на околиці міста (наражаючи людей і собак на сказ).
А як же князі Звягельські могли носити таке прізвище — для тих часів то не є дивним. Наприклад, у ті часи з історії нам відомий князь Микита Іванович Горбатий Трясиголова, із роду князів Губастих (його онук мав ім’я Ушак, звідки і пішов рід Ушакових).
Повертаючись до герба міста, виникає питання — коли наше, без сумніву, історичне місто буде мати належний йому герб, який повинен мати достовірний і неперевантажений, як зараз, незрозумілий зміст на щиті, та відповідати вимогам геральдики. За оцінкою фахівців з цієї дисципліни, затверджений герб більш нагадує герб якогось сучасного, судячи зі зображення на великому гербі, — двічі обережного, новоспеченого «шляхтича», ніж герб історичного міста. Навіть під владою Російської імперії герб Новограда-Волинського — герб древньої Волині, з 120 років — 60 років (з січня 1736 по грудень 1856) був не тільки гербом нашого міста, але і гербом усієї Волинської губернії, і був розміщений у верхній частині гербів Житомира, Луцька, Рівного, Дубна та інших міст Волині. Судячи по сучасному гербу міста, то у найбільшому достатку воно жило саме за царя, і залишився від нього (на гербі) один дзвін. Криза пройде, а герб залишиться.
Із міських топонімів є декілька цікавих. Це колишні Моклянка і Мочихвіст у північно-західній частині міста, назви пов’язані з перенасиченістю вологою цих місцевостей. Про відповідність дійсності цих назв мешканці, на нещастя, мали змогу переконатись навесні цього року. Лубчиця, звісно, від слова «луб» «луп». Плетенка — плетена річ, назва «Зелена Гірка» говорить сама за себе. Обережно треба ставитись до історії Ржатківки, адже на околиці Корця є село Жатківка, що викликає плутанину.
Багато цікавого вдалося дослідити і в районі. Наприклад, походження назви «Городниця». Той синтаксичний суржик, якби польською мовою «город» «ниц», — повна нісенітниця, залишається тільки дивуватися, що її автором був, наприкінці ХІХ ст. такий відомий краєзнавець, як М.Тодорович. Але у нас, як відомо, «один дзвонить, інші підзвонюють». Існує дві гіпотези: перша — що назва пов’язана зі словом «городня», дуже поширеним у середньовіччі. Це означає зруб, засипаний землею чи камінням. Ця конструкція використовувалась для огородження міст, спорудження веж й інших укріплень у такий спосіб, а також при спорудженні биків, підвалин чи свай мостів. Звісно, і міста, що мали такі споруди, носили назву «Городня», «Городенка», можливо, і «Городниця». Цікавою є і друга гіпотеза (агов, знавці рідної мови) — «є таке слово» у сучасній українській мові — багато мешканок нашого міста є затятими… городницями. Тобто, назва може походити із сільськогосподарської спеціалізації населеного пункту — вирощування городини. Але велику плутанину викликає наявність ще на початку ХХ сторіччя на теренах України восьми Городниць. Тому виникає певний сумнів, що згадка під 1685 роком Городниці, її володаря Вержбицького, полковника Макухи, відноситься саме до нашої Городниці. Наша належала до Корецького маєтку, у 1631 р. її володарем був Кароль Корецький, лише невелика частина належала Острозькій, а у 1685 — князь Чарторийський на Корці (частина відповідна — Любомирським). Макуха лише спустошив названу у документі Городницю «постоєм і контрибуцією», повертаючись з … Буковини. Навіть слобід Шопи (шопа — великий навіс, сарай для торгівлі, в першу чергу, хлібом) було дві — у 6 та 8 верстах від Городниці, нижче по Случі. На початку ХХ сторіччя вони відносилися до різних повітів — Рівненського і нашого, оскільки знаходилися на кордоні. Цікава історія, згадана Л.Г.Коганом, історія Губківського замку Семашків: у 1708 році він був зруйнований шведами, тобто у той час шведи були не тільки під Полтавою, але й під нашою Городницею.
Цікавими є гіпотези і про походження назв як самого Яруня так, і навколишніх сіл. Перша, «географічна» — пов’язана з рельєфом річкових долин Церема, Жолобянки і Кошелівки (Грабівка, про неї окремо). Справа у тому, що на терені Яруня знаходиться стик трьох геологічних розломів, по яких ці річки течуть, які і визначають форму долин; жолоб — Жолобне, корито — Коритище, яри — Ярунь, гірки — Гірки (майже не «Ленінські»). Друга гіпотеза «столярна» — є слово ярунок, яке означає накутник з кутом 45 градусів, призначений для відрізання чогось навскіс (нагадаємо, що слово «киянка» означає дерев’яний молоток). Третя гіпотеза, найбільш несподівана — виявляється, у наших східнослов’янських мовах є слово «ярунь (ярун)», воно означає тварину у пору тічки або рощення. Автору, який пов’язує назву села є Богом Ярилою, треба «голитися» «лезом Окками» і робити це двічі на день. Бо той же автор, пов’язав назву с.Стрієва зі Стрибогом. Якщо б він знав, що сотні років це село носило назву Стриївка, а в українській і польській мові «стрий» — це рідний брат батька, себто, рідний дядько, тобто — це було просто дядькове село (порівняй з Дідовичами). Якщо б він це знав, то, мабуть, не було б потрібно «голитися» цим чудодійним лезом двічі.
Цікава є гіпотеза про походження назв сіл Токарів і Кошелів (зараз одне село). Що роблять на току, знають усі — молотять і просушують збіжжя. А що могли робити з цього збіжжя поруч — так звану кошельку, крупчату муку, просіяну вже млином. А якщо млин чи млини були водяні, — звідки могла піти і назва річки Кошелівка. Інша назва річки — Грабівка (нижче за течією), мабуть, пов’язана з тим, що у понизов’ї вона тече через Туганів ліс (туганити — кривдити, гнобити, силувати тощо). Відомостей про те, що там токували, били птицю на току — в історичних джерелах не знайдено.
Є гіпотеза про походження назв сіл Курмань (Тернівка) і Вершниця. Ці назви пов’язують із способами рибальства, тобто рибальськими снастями, які застосовували селяни: перша — курма, сіть, що ставилась на бистрині (це звалось курманити), та верша (плетена з прутів, ставилась поперек річки). До кого у страшному сні прискакала якась вершниця, автору, на жаль невідомо. Інша гіпотеза про походження с.Курмань (Корман) пов’язана з тим, що на Західній Волині є й досі декілька сіл із назвою Корма.
Броники — вочевидь, осадили броники, (панцерники) — вони ж стрільці, панцерні, тобто стрільці у броні, Брониця — майстерня, де виготовлялась броня, зброя, обладунки. На початку XVII століття з 12 стрільців у Гульську (яке тоді належало до замку) — десять були панцерними, а двоє гайдуками (на той час гайдуки — озброєні охоронці: озброєні розсильні у магнатів). З Броницькою Гутою (нова осада з 1908 р.) ще простіше — склозавод, побудований біля с.Брониця (як Курчицька Гута, де раніше теж був склозавод, як і Дзикунська Гута (зараз с.Владин) біля с.Дзикунка (нині с.Яворівка). Взагалі гута — сарай, навіс, хата з піччю виробничого призначення на Волині — у першу чергу, для виробництва скла.
У мовознавстві є таке поняття як «лексема» — словникова одиниця з усіма її формами, значеннями у різних контекстах. Автори легенди про с. Кудиновичі художньо використали лише одне значення слова «кудь» — «волховання», але сором’язливо приховали, що це ще означає — злий дух, біс, сатана, а «кудин», у т.ч. «бешкетун, пустун». Наприклад, в лексемі «кика» є значення — викорчувані чи вирублені пеньки, які призначені саме на дрова (а не на куріння смоли) — не звідти і назва с.Кикова (яке у 1523 р. було подароване К.І.Острозькому)? Лексема «канун» містить у собі значення «мед, пиво, брага, зварені до свята…», з варінням пива і браги пов’язано і багато значень у лексемі «сусло». В українській і білоруській мовах у лексемі «буда» і «майдан» є спільне значення: «завод, розташований у лісі, де вироблялись поташ, смола чи дьоготь. Село, фундоване на місці (чи поруч) такого заводу, мало назву «Будище» («Буда — …»), чи Майдан. А ось лучиця — взагалі… рослина, лат. Chara — дика капуста, польовий кмин. Хари, лучиці — клас зелених водоростей, подібних хвощу і поширений у чистих, стоячих водах. «Рослинне» походження, можливо, мала і назва с.Чижівка. У лексемі «чиж» є значення і конопляне молоко і рогоз, який, у першу чергу, йшов на плетіння кошиків, а «чижевник» — дереза (рокитняк).
Якщо припустити, що ще є села, назви яких пов’язані зі спільним виробництвом, то наступними кандидатами можуть бути Колодянка і Кожушки. У лексемі «колода» є значення — «кобила, козли для вичинки шкіри», а шкіра могла йти саме на пошиття кожушків. Ще одне цікаве значення слова «колода» — міра сипучих тіл різного об’єму, в залежності від місцевості.
Взагалі, багато авторів погано знають рідну історію. Наприклад, багато сторіч (з першої літописної згадки — під 1150 р.) с.Гульськ мало назву Гольсько — як це пов’язано з гульками графині Леонгардії Яблоновської на Панській горі у другій половині ХІХ ст.? Ще цікавіше з назвою с.Курчиця, знов той же М.Тодорович виводив цю назву від слів «корч», «корчувати» — якщо б він знав, що раніше Курчиця мала назву — Сокіл. Стара назва с.Приход — Під-приходом, Великого Молодькова — Молодьків Осичний (осика — тремтяча тополя), Поліянівка — Полуянівка, Нова Зелена — Старий Краузендорф. Скільки легенд можна було б придумати про Тальки і Тальківку, але з документів відомо, що у
1620 р. власниками села були стрільці… Тальки, а Тальківка — раніше мала назву Рудня-Тальківська, бо там знаходився чавунно-передільний завод тієї ж Л.Яблоновської. Цікавим є дорадянські назви с.Таращанка. На початку ХVІІ ст. воно звалося Князь, пізніше з нього «виросло» два села — Княжа Корецька та Княжа Звягельська (Княжа — малолітній син князя). До речі, звідти і стара назва вулиці Островського в нашому місті — Князівська. У слова «князь» є одне цікаве забуте значення, у старину так жартівливо звали будь-якого татарина. Це тим більш цікаво, що відносно поруч знаходилося урочище Мечеть (у радянські часи хутір Мечет, з 1946 р. — х. Суховільський, що нині не існує).
Головне, щоб автори сучасних легенд частіше «голились» «лезом Оккама» і обов’язково потім використовувати гель (лат. — «замерзаю») після гоління, а не геліос (грец. «сонце»). До речі, назву «Галоє Болото» — «замерзаюче, застигаюче або солоне болото» мало три населених пункта у нашому районі, одне з них сьогодні увійшло до складу с.Кущове (Гали).
Єдину легенду, що має історико-етнологічний контекст, нам вдалось знайти у польських джерелах середини ХІХ ст. «Коло Звягеля над Случчю є урочище, хутір Загрива, де колись було село, розорене татарами, зараз там криниця, зветься «неволя моя» через те (варіант у пам’ять про ту дівчину), яка ці слова говорила, коли її татари там брали в полон». Нам відомі ще декілька варіантів цієї легенди, але усі вони пов’язані зі знищенням села татарами, і різняться тільки: чи взяли її у полон, чи вона кинулась у річку, чи у ту криницю. Дякуючи цій легенді, з допомогою покійного Ю.Н.Загривого нам вдалося знайти місцезнаходження цього села. Саме у колишній заплаві річки Неволя були знайдені грецькі монети.
А з легендою про дзвін, коваля Звягу пора попрощатися, на жаль. Бо художня придумка завжди має більш чудовий вигляд, ніж сувора реальність. Скрута скрутою, але інші символ і герб місту потрібні, як, мабуть, і нові легенди. Наше історичне місто цього заслуговує.

О.ПРОВОТОРОВ, краєзнавець
  1. 1 коментар в статье “ПО КОМУ ДЗВОНИТЬ ДЗВІН НА ГЕРБІ НАШОГО ЗВЯГЕЛЯ?”

  2. Написал: Alex090588 17.02.2009 | Ответить

    Цитировать

    A pro selo Susly,Ivashkivka,kanuny???

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: