www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Пригоди Назара Лиса в тилу ворога

14 Липня 2017 | Оприлюднив: | 41 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Майже цілу добу ворог обстрілював наші позиції. Гатили важкі міномети, гримали танки, строчили кулемети, автомати…
Було пекло на землі.
— Наче сказилися, — мовив взводний Максим Підкаура (імена в матеріалі змінено), коли вибухи почали потроху затихати і вже більш-менш безпечніше можна було стежити з укриття за ворожими позиціями.
— А коли вони не казяться? — з посмішкою докинув рядовий боєць Назар Лис і наче спитав сам у себе. — Цікаво, а сьогодні ніякого релігійного свята немає? — Вони ж, «вєлікодуховниє», за якими «правда і Бог», так полюбляють у свята свинцем нас поливати, що хлібом не годуй! Може, і ми бабахнем?
— Я тебе бабахну! — гаркнув взводний. — Отримаємо наказ, тоді й дамо належну відповідь!
— Скоріше б. А то руки до нестерпності чешуться.
— Не тільки в тебе одного.
— То бабахнемо?
— Рядовий Лис! — гримнув командир. — Припинити розбалачки!
— Слухаюся, командире! — скалячи зуби і прикладаючи п’ятірню до скроні, виструнчився Назар Лис.
Командир суворо подивився на невисокого, худорлявого бійця і дратівливо спитав:
— Слухай, воїн. Чого ти постійно зуби скалиш?
— А мене малого раки покусали.
Максим Підкаура здивовано скинув брови:
— І що з того?!
— То я тоді одночасно і плакав, і сміявся.
— Ну, плакати для дитини — природно, — міркував командир, — а сміявся з якого дива?
— Мабуть, через больовий шок.
— Слухай, Лисе. Чого ти мені баки ото забиваєш?! До чого тут твої раки? Твій шок? Я тебе питаю: чого ти вічно зубоскалиш?
— Так з того часу я ось і сміюся постійно.
Взводний недовірливо подивився на бійця, а відтак кивнув головою. — На позиції! Ворог не дрімає!
І саме в цю мить засвистіло, а за секунду-дві поряд розірвався снаряд.
— Щоб і вам так у вухах гахкало! — сердито пробурмотів Назар Лис з окопу.
Збоку долетіло:
— Сепари пруть! На весь зріст!
— Мабуть, наколоті…

* * *

Психічні атаки на передовій — не новинка. Не є секретом, що перед атакою бойовикам видають психотропні пігулки або якусь іншу дурню. Та й чимало там наркоманів, які також під дією «дози» без остраху йдуть за «отєчєство»!
Бійці розповідають, коли вдавалося заполонити наколотих росіянина чи бурята, то доводилося їх по 8-9 годин приводити до тями.
Ось і ці йдуть, наче очмарілі. А позаду них, з динаміка, горланить одна з улюблених пісень Путіна гурту «Любе».
Було отримано наказ відкрити вогонь зі стрілецької зброї. Психічна атака була відбита. Майже всі бойовики полягли. Одиниці, певно, менш одурманені, драпонули на свої позиції.
А через якийсь час попросили у наших бійців зайти, аби ті дозволили їм забрати з поля бою своїх убитих і поранених.
Звична ситуація.

* * *

Коли все навколо затихло, Назар Лис підійшов до взводного.
— Тихо.
Максим Підкаура здивовано звів очі на бійця, в якого на обличчі цвіла усмішка.
Хмикнувши, командир байдуже мовив:
— Сам бачу, що тихо.
Назар Лис несподівано спитав:
— Раки любите?
Взводний засміявся:
— Вирішив повернутися в дитинство?
— У реальність. Під боком — річка. Кажуть, у ній раків кишить!
— Святкувати ніколи…
— До чого тут свято? — на диво усмішка сповзла з лиця бійця. — Просто посмакували б раками. — Назар Лис знову заусміхався. — Делікатес! На фронті!
Навряд чи найближчим часом ворог, після своєї останньої невдалої атаки, знову посуне на українські позиції. Тож, взводний дозволив.
— Та дивись там! — неоднозначно наказав.
— Гаразд.
— І прихопи когось із собою.
— Ага! Біжу!

* * *

Охочих піти з Назаром Лисом на раки не знайшлося. Останні виснажливі бої далися взнаки. Бійці і морально, і фізично потомилися. Тож, молодий вояка на річку пішов один.
Раків у водоймі і справді виявилося чималенько. Малих черевоногих не брав. Спочатку річкову здобич (десь до десятка) хлопець викидав на берег, потім вилазив, шукав їх у траві і вкидав у відро. Поки Назар «пічкурував», деяким очкастим вусаням, викинутим на берег, вдавалося втекти. Хоча Лис знав, що раки швидко задкують до води. Та на це не зважав. Втече, то втече. Ніби грався з річковими тваринками, як із бойовиками, даючи їм шанс на життя.
Подекуди на перепоні ставали вербові зарослі. Лис переходив з місця на місце. І, не беручи до уваги покусані раками руки, знову пірнав у воду.
Зрештою, відро вщерть було наповнене раками. Назар на мокре тіло натягнув футболку, потерті світлі джинси, кросівки (навмисне в такому одязі пішов на річку) і почав підніматися косогором. Потім продирався густими чагарями. А коли вийшов на чисте, то остовпів. Просто перед ним, під горбом, стояв танк, на башті якого тріпотів триколор із написом «Новороссия».
«Сепари! — мов струмом пронизало Назарове тіло. — Невже я так далеко відійшов од своїх? І так по-дурному потрапити в лапи ворога»
— Ей, пацан! Давай сюда! Чьо там тащіш?— крикнув один із сепарів.
Було їх четверо. Напівлежали попід танком на розстеленому плащ-наметі. Посерединці — пластикові пляшки. Порожні і зі світлою рідиною. Пластикові стаканчики, шматки хліба, кілька цибулин.
Назар Лис опанував собою. Заусміхався. Підійшов до підпилих бандитів.
Ті помітили раки. Підбадьорилися. Один із сепарів (у брудному камуфляжі) кивнув на Назаровий улов. В азарті присвиснув:
— Ні фіга собі! Поділись-но, а паря.
Лис вдався до хитрощів:
— Та мене хлопці чекають?
Другий зрадник, худий мов жердина, підвівся з землі. Підійшов до раколова.
— Хлопці? А які хлопці?
— Друзяки з мого села.
Сепар, поїдаючи сірими очиськами раків, забув, як зазвичай це робив, спитати з якого саме села. Протягнув:
— А-а. Все одно вділи десяток-два. На закусь. Не жмися.
Назар захихикав:
— А ви купіть! Я ж трудився.
— Купіть! Бізнесмен знайшовся! Бабла нема. — І довготелесий, скалячи прокурені зуби і змовницьки моргаючи своїм поплічникам, кивнув на залізну машинерію:
— Бери танк!
— Добре, — сміючись, відказав Назар. Поставив відро з раками під ноги бандита і хвацько подерся на танк.
Бандити потішливо почали реготати. А той, що в брудному камуфляжі, наливаючи в стаканчики спиртне із пластикової пляшки, про себе мовив:
— Танкіст!
Назар зник під баштовим люком. А за хвилю танк грізно заревів і рвонув з місця.
Сепари наче й не пили. Схарапуджено посхоплювалися з місця й кинулися за танком, який їм в обличчя викидав клуби ядучих викидів.
— Твою наліво! Поїхав! Стій! Ти куди?!
Брудний камуфляж, витираючи гарячі краплини поту з лоба, ошелешено протягнув:
— Танкіст…

* * *

Танк, що сунув з ворожого боку, українські військові помітили здалеку. Тут-таки була віддана команда приготуватися до знищення цілі.
Проте хтось із бійців помітив, як на танку відкинувся водійський люк на броні і з нього хтось енергійно махав рукою. Потім долинув крик:
— Не стріляйте! Це я!
Українські бійці напружилися. Вичікують.
А ось і танк під’їхав до них. З машинерії зістрибнув худорлявий парубок і, широко всміхаючись, мовив:
— Хлопці, я танк купив!

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,