www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Таємниця старого саду

21 Липня 2017 | Оприлюднив: | 46 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ЗНИКНЕННЯ ДРУЖИНИ
Іван Крулькевич (імена в матеріалі змінено) незграбно переступив поріг кабінету й одразу заявив:
— У мене біда. Дружина зникла.
— Сідайте, — запросив відвідувача молодий оперативник, кивнувши головою на стілець, що стояв навпроти нього. — Мені повідомили про вашу справу.
Іван Крулькевич сів. На його обличчі відбивалися згорьованість, відчай, безвихідь. Напевно, далося взнаки горе, яке його спіткало.
— Два дні тому, — із сумом в очах продовжив Іван Крулькевич, — моя Марія поїхала на базар. По продукти. І не повернулася.
— Може, до когось із родичів зайшла або до знайомих? Звичайна ситуація, — припустився звичної версії лейтенант Смолій.
— Я всіх обдзвонив, — рвучко відказав Крулькевич. — Ніхто її не бачив.
— Коли вам востаннє дзвонила дружина?
— Марія мені взагалі не дзвонила. А коли я її набрав… ну, десь через годину-півтори після того, як вона пішла з дому, то вже знаходилася поза зоною. Так триває і досі.
— Діти у вас є? — для чогось спитав Смолій.
Іван Крулькевич мовчки захитав головою. Однак по хвилі мовив:
— Не дав нам… — чоловік недоговорив, замовк у задумі. Очевидно, він хотів сказати «не дав Бог», як звично кажуть люди в подібних випадках, проте висловився інакше. — Не дала нам природа дітей. Проте, надію не втрачаємо. Та ось…
Лейтенант підмітив для себе: якщо цей чоловік говорить у теперішньому часі — «надію не втрачаємо», то підозра з нього, як причетного до зникнення дружини, звісно, спадає. Зазвичай, злочинець, позбавивши життя людини, згадує про неї в минулому часі.
Смолій спробував заспокоїти Крулькевича:
— Ви вже так не занепадайте духом! Знайдеться ваша дружина! Таке трапляється часто! Може…
— Хочете сказати, що їй стало зле і вона десь у лікарні, так? — нервово перебив оперативника Крулькевич і поспішливо додав: — Так я обдзвонив усі лікарні, морги.
Лейтенант витримано мовив:
— Не обов’язково ваша дружина може бути в лікарні чи… Може, і справді їй стало недобре, і вона в добрих людей. Не варто так хвилюватися.
— То ви її шукатимете?
— Звичайно!
НОВІ ВЕРСІЇ
Записавши дані про зниклу жінку, оперативники відповідну інформацію направили в інші відділи поліції. Разом із тим, не відкидали версію, що зникла особа могла таки заночувати в когось зі своїх знайомих. Чому мовчить мобільний телефон? Цьому є просте пояснення: батарейка сіла.
— Неначе крізь землю провалилася, — якось уголос проказав лейтенант Смолій, засидівшись у своєму кабінеті. І від такої думки здивовано звів брови. — А що, коли вона і справді, кгм, там? Тобто, її вже немає в живих? Її чоловік говорив, що в неї, коли їхала на базар, була чималенька сума грошей. Ніби, окрім продуктів, мала купити босоніжки і джинси. Щось ще там. От когось, можливо, і зацікавили її гроші. Цю версію також слід приєднати до справи.
НАСТИРЛИВІСТЬ ПОТЕРПІЛОГО
Після зникнення минув тиждень. Й Іван Крулькевич знову навідався до поліції.
— Немає її, — мовив пригнічено. — Так і не повернулась. І мобільний її мовчить. Ви хоч шукаєте Марійку?
— Звичайно, — випалив лейтенант Смолій. — І не тільки наш відділ шукає вашу дружину, а й усі відділи країни.
— Справді?! — Крулькевич від такого повідомлення аж підвівся зі стільця.
— Аякже, — підтвердив свої слова оперативник. — Це звичайна ситуація, коли підключаються всі відділи поліції.
— Хм, — крутнув головою чоловік.
Смолій поцікавився:
— Що вас так здивувало?
— Що ви так ретельно шукаєте мою дружину.
— Така в нас робота.
І тут лице згорьованого чоловіка враз посуворішало. Чоло поморщилося, спохмурнів.
— Щось довго шукаєте, — несподівано дорікнув. — Хм, вся країна шукає! Погано шукаєте!
Віддаля, біля шафи з паперами, сидів капітан Затонський, чоловік кремезної статури, широколиций, коротко стрижений, зодягнений у цивільне. Сидів мовчки й уважно стежив за ходом розмови Смолія з потерпілим. Щось собі міркував, робив висновки з почутого. Також пильно стежив за рухами, жестами, інтонацією слів селянина…
Іван Крулькевич цього здорованя помітив одразу, зайшовши до кабінету. Здогадався, що то начальник високого рангу. Принаймні, старший за цього жовторотика. Тому зумисне й наголосив на «погано шукаєте».
Коли Іван Крулькевич покинув кабінет, капітан Затонський підвівся і підійшов до свого підлеглого.
— Що скажеш? — спитав у нього.
— Видно, що чоловік дуже любить свою дружину. Он як побивається.
Капітан Затонський нічого на це Смолію не відповів. Мовчки поміряв кроками кабінет, відтак, спинившись, мовив:
— Треба навідатися до його обійстя.
ЗНАХІДКА В ЛІТНІЙ ПІЧЦІ
Оперативники спочатку (з дозволу господаря) обстежили будинок. Затим — подвір’я. В садку їхню увагу привернула металева пічка, в яких, зазвичай, улітку готують собі їжу та варять худобі харч.
Іван Крулькевич шнурочком вився за правоохоронцями. Куди вони — туди й він. Куди вони…
А коли поліцейські підійшли до металевої пічки, господар оселі раптом захвилювався. І це не проминуло повз очі поліцейських.
— Піду до хати, — якимсь іншим голосом сказав Іван Крулькевич. — Води поп’ю.
Оперативники розворушили залишки багаття. Видобули звідти кілька кісток. Останки поклали на стіл, що стояв під кронами старих яблунь неподалік пічки.
— Думаєте, що людські? — спитав Смолій у капітана.
— Остаточну відповідь скаже експерт, — замислено відказав Затонський. — Треба їхати до відділу.
Іван Крулькевич у вікно бачив, як поліцейські рилися в пічці. А потім сіли за стіл. І сидять, і сидять…
У Крулькевича нерви здали. Він кулею вилетів надвір. Накинувся на поліцейських:
— У карти граєте чи що?! Байдикуєте?! А хто Марійку шукатиме?!
Оперативники здивовано звели очі на господаря садиби. Розступилися. І Крулькевич побачив на столі обвуглені кістки. І в ту ж мить пошкодував, що не згодував їх худобі…
Капітан Затонський пильно подивився в очі Крулькевичу:
— Це ми знайшли у цій пічці, — мовив.
— Це не дивно, — без будь-яких емоцій відказав Крулькевич.
— Тобто?
— Я часто спалюю свинячі кістки. Потім перетираю їх на порох. Годую цим поросят, телят. Вітаміни.
Проте обвуглені кістки поліцейські забрали з собою.

* * *

Експерт, ретельно оглянувши знахідку, безапеляційно заявив:
— Вони людські.
ЗІЗНАННЯ ВБИВЦІ
Затонський і Смолій знову навідалися до садиби Крулькевича. Вдруге, але вже ретельніше обстежили будинок. І не дарма. Цього разу під матрацом знайшли сокиру зі слідами крові. Темно-бурі плями виявили і на стінах кімнати, у щілинах підлоги.
Іван Крулькевич не сподівався на такий блискавичний розвиток подій, морально зламався, застогнав:
— Це я її… я вбив…

* * *

Того дня вони посварилися. За гроші. Іван був неабияким скнарою. І коли Марія заявила, що повністю обносилася і хоче купити джинси та босоніжки, Іван наче сказився. Не дозволив дружині витрачати останні кошти. Однак жінка не послухала. Зібралася їхати на ринок.
Такого стерпіти розлючений чоловік не зміг, ударив Марію кулаком в обличчя. Не розрахував. Дружина звалилася на підлогу, сильно вдарилася головою і не подавала ознак життя.
Замість того, аби хоч бризнути на обличчя жінки води, Іван схопив сокиру.
Саме в цю мить Марія поворухнулася.
Однак одурілий Іван прохрипів:
— Вже запізно, — І замахнувсь сокирою…

* * *

Іван Крулькевич отримав 15 років. Невдовзі після суду село облетіла новина: Іван помер у тюрмі.
Колись латиняни говорили: «Собі готує нещастя той, хто готує його іншому»…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,