Із місць позбавлення волі Захар Куций (імена в матеріалі змінено) повернувся декілька днів тому. Сидів за крадіжку.
Був четвер. Захару закортіло розслабитися. Тобто, випити. Та ось грошей у нього катма. У матері, пенсіонерки, лишилися копійки. А до пенсії — ще цілий тиждень. Тож, колишній кримінальник вирішив пройтися містом, може, де й пофортунить…
На околиці увагу Куцого привернув невеличкий бар, на місці якого раніше росли чагарники. Зайшов досередини.
За барною стійкою стояла немолода жінка.
— А де народ? — весело спитав Захар у літньої барменші, обводячи ціпким зором приміщення.
— Будень. Тому негусто, — відказала жінка, серветкою натираючи чарку до блиску.
Захар, ніби здивовано, проказав:
— Раніше на цьому місці бару не було.
— Тепер є! — з посмішкою відказала жінка, не полишаючи свого заняття.
— То ви хазяйка чи…
— Хазяйка!
— Горілка є?
— Звичайно!
— Дайте пляшку.
— Якої?
— «Житомирської».
Барменші в око кинулися «наколки» на руці відвідувача, які багато про що їй говорили. Прискіпливо спитала:
— А розрахуватися є чим?
— Будьте спок! — Захар вдався до хитрощів. — Є-є, хе-хе! — Молодик похлопав долонею по кишені своїх джинсів.
Жінка поставила на прилавок пляшку спиртного. Проте посудину міцно тримала в руках і вичікувально дивилася на хлопця.
Куций нервово пожував губи, пожадливо ковтнув слину. Нестримна тяга до оковитої брала своє. Підігнав норовливу барменшу:
— Ну, давайте.
— Гроші.
— Та дам я вам гроші!
— Давай.
— Дай горілку!
— А-а. Вже «дай»! Ось як.
— Слухай, чувирла стара. — Захар подався вперед і зло процідив. — Не даси пляшку — пришию!
— А я зараз поліцію викличу! — барменша з-під прилавка швидко дістала мобільний телефон.
Захарове лице від люті перекосилось. Затіпався весь. Зловісно «замугикав». І раптом він із задньої кишені джинсів вихопив ножа і всадив його в груди жінці. Та, зойкнувши, повільно посунулась на підлогу.
Після того Куций схопив пляшку з горілкою. Відкрутив пробку і просто з горличка відпив третю частину гіркої рідини. І тут-таки спохватився: хтось може зайти до бару! Відтак, прихопивши з собою розпочату пляшку спиртного і роззирнувшись навколо, Захар покинув торгову точку.
Оковиту він допив у кущах, закусивши трьома абрикосами, які підібрав дорогою під чужим парканом. Потім Захар поплівся задвірками на другий кінець міста.

— Здоров, Сашко!
Олександр Осика неабияк здивувався появі в нього колишнього однокласника. Знав, що той сидів за крадіжку. Поцікавився:
— Давно вийшов?
— Та ні. — Захар ребром руки провів по губах. Хитнуся.
Олександр здогадався: випив.
— Щось хотів? — спитав у Куцого.
— Подзвонити треба. Мобілка є?
— Звичайно.
— То дай.
Олександр узяв із підвіконня телефон і простягнув його Захару.
Той попрохав:
— Можна я на вулиці звякну? Так треба.
— Та ради Бога!
Захар вийшов на ганок. Однак дзвонити не став. У голові запульсувало: ніж! Він лишивсь у грудях тієї…
Куций поспіхом запхав мобільник у задню кишеню джинсів і кинувся з двору на дорогу.

На диво, в барі нікого не було. Бездиханна барменша так і лежала за стійкою. Закрившись ізсередини, Захар, сидячи за столом за черговою пляшкою горілки, обмірковував свої подальші дії.
Після другої чи третьої чарки у Куцого з’явилася ідея: спалити все до бісової матері! Так би мовити, замести сліди злочину.
Захар підвівся зі стільця. Підійшов до барної стійки. Обійшов її і завагався. Подумав, що всадити ніж у груди людині було чомусь легше, ніж витягти його з тіла небіжчиці. Однак пересилив себе, висмикнув ножа, обтер його краєм фартуха, в який була вдягнена мертва жінка і, склавши його, засунув у задню кишеню джинсів.
— Ну, десь так. А тепер будемо пускати півника!..

Про зухвале вбивство і підпал бару з його власницею Олександр Осика довідався наступного дня. Також із чуток стало відомо, що цей злочин скоїв колишній його однокласник Захар Куций. Ця новина розхвилювала Олександра, примусила його нервувати. Адже в Захара — його мобільний. І поліцейські його, Олександра, можуть запідозрити як спільника Захара в страшному злочині. Тож, лишалося йти до правоохоронців і розповісти про несподіваний візит Захара до нього додому і про мобільний телефон.

Захара Куцого затримали того ж дня. Прихопивши з собою кілька пляшок дорогого спиртного напою і влаштувавши пожежу, зловмисник повернувся додому. Нажлуктився міцної і завалився на диван. Сплячого його і застали оперативники. Знайшли і головний речовий доказ — ніж. Саме той, яким колишній кримінальник позбавив життя ні в чому невинну людину. Захар Куций навіть не намагався позбутися холодної зброї. Навіть не вийняв її з кишені джинсів.
Як вийшли на вбивцю? Знайшовся свідок, який знав Захара і який бачив, як той перший раз заходив до бару.