www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Одвічно джерело тут б’є. У нім кришталь цілющий грає…»

28 Липня 2017 | Оприлюднив: | 25 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Традиційно, у переддень «Лесиних джерел» газета «Звягель» повертається до своєї рубрики «Літературний клуб».
Цього разу гість клубу — наш земляк, поет, член Національної спілки письменників України Анатолій Клюско — бажаний гість літературних зустрічей і творчих вечорів. Його поезія — багатогранна і водночас близька широкому колу шанувальників. У його віршах — життя, як воно є: любов до рідного краю і родини, політика й національно-визвольні змагання українського народу, душевна лірика й кохання, гумор і сатира.
Анатолія Клюска запрошують на творчі зустрічі не лише на його рідному Поліссі. Нещодавно він побував у складі письменницької делегації на Шевченківських святах, що проходили аж у північних районах Луганщини.
Тож, пропонуємо читачам добірку віршів звягельського поета, що є напрацюванням до майбутніх книг автора.

ЛЕСИНЕ ДЖЕРЕЛО
Одвічно джерело тут б’є.
У нім кришталь цілющий грає.
Те, що ніколи не вмирає,
Із надр Поліських дістає.
Це й Леся, кажуть, тут пила
Святу глибинну прохолоду.
Наснагу їй давали води,
Щоб поетично розцвіла.
Барвисті строфи-пелюстки,
З’єднавшись, вірші-квіти слали...
Тож, ми з усіх усюд примчали,
Щоб аромат їх залюбки
В серцях розносити по світу,
Щоби жива водиця та
Скропила кам’яні уста
Й озвалась Леся із граніту!..

НАРОДЖЕНИЙ У МУКАХ
В планети приймали роди...
Ті роди були — тривалі:
Відходили рабства води,
Що вкутували печаллю.
Москальський в’язався вузол
На шиї у немовляти,
Тремтіло планетне пузо —
Страждало від крововтрати.
Промовило: «Будьмо!» вперше
Замучене те малятко,
А Бог сам труди довершив —
Тризубу прислав краватку,
Зодяг у небесно-жовте
Творіння нове планети...
Одразу малюк оговтавсь —
Його вознесли поети!

ЛАТАТТЯМ ЗОРІ КИНУВШИ ДОВКРУЖ
Лататтям зорі кинувши довкруж,
Небесне чорноозеро завмерло.
Із хмари зрогатіло виповз муж
П’янкої ночі, і його поперло:
У сяйві найсолодших сподівань
Усе купав квітуче видноколо.
А із серпанку зваби і зітхань
Враз випорскнула ти — як правда гола.
Ту правду вже до ранку пізнавав
На п’єдесталі нашої світлиці:
Заобнімав тебе, зацілував,
Відкрив коханню серця таємницю...

ЕПОХИ І ПОЕТИ
Епоха кожна виплекала їх,
Бог мученицьким кодом засекретив:
Їх славили вже мертвих — не живих,
Коли поет із засвітів поетив...
Дивилось зло ув очі кам’яні
І думало: вже нічого боятись,
Тож під покров цензурної брехні
Все те, що справжнє, змусило сховатись.
Прикрита правда убирала лють,
Мов магма, колихала вражі стани.
І часом проривалась у майбуть
Нежданим грізним вибухом вулкана!
Нові епохи лавою пливли
І тільки-но довкруж вщухали грози,
Митці вставали мертві і... жили,
Зроняючи з повік камінних сльози.
Епоха кожна виплекала їх...

ВЕЧІР
Дивак червонолобий у сірому картузі
За обрій поспішає на ночівку,
Перлинами лягають сріблясті роси в лузі
І вечір дню розв’язує шнурівки.
Немов дитя мале його вкладає спати:
Під купол зорепадний, під загадковий дах.
І день, набігавшись, лягає спочивати
Із променем останнім на устах.

ЗАПАХ СІНА
Сковзує із пам’яті покосів,
З пристрасті палкої попелища,
Вже золу вплітаючи у коси,
Запах: цноти, нетерпцю й горища.
Ставить наші думи на коліна,
Юності відрощує отаву...
В затишку кав’ярні — я й дружина
Розбавляєм спогадами каву.
Все кохання по ковтку смакуєм:
Знову юнка — у хлоп’ячих «лапах».
Наш садок едемський — не корчуєм
І несем у Вічність сіна запах...

БУРШТИНОВІ ЛОВИ
Струмок шушукався із лісом,
До річки мріяв дотекти.
І з лосем радився, і з лисом:
— Куди подітись, утекти?
Із сосен капала живиця
У лігва нелюдів-скотин,
І засипала очі глиця,
Й прокляття посилав бурштин.
А праліс, змучений вітрами,
Чіплявсь за кручі край ріки.
Його терзали «вовчі ями»
І ненаситні хижаки.
І дріботіла морзе ряска
На мокрім острівця брилі,
Що Україна — не Аляска,
А райське місце на Землі!

ПОДАТКОВИЙ РОМАНС
І очі — здатні чарувать,
І стан — неначе у богині!
З таких не робляться рабині,
Над нами їм владарювать.
Тож, в унісон моєму слову,
Вона — інспектор в податковій!
Тепер, мов до кохання храму,
Спішу у цей суворий дім,
Про щастя мріючи у нім,
Надіючись на милість дами…
Відкрию їй сердечні статки
І квітами віддам податки!

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,