www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Наталі КРУТЯКОВА: «Настільки люблю запах олійної фарби, що на хліб її мастила б!»

28 Липня 2017 | Оприлюднив: | 35 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

У МУЗЕЇ РОДИНИ КОСАЧІВ ПРОХОДЯТЬ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ВИСТАВОК МІСЦЕВИХ ХУДОЖНИКІВ
Вже стало невипадковістю для звягельської художниці Наталі Крутякової презентувати свої виставки під час «Лесиних джерел». Її творча душа немов відчуває у цьому потребу, адже з ім’ям Лесі Українки художницю пов’язує той факт, що свого часу родина поетеси винаймала житло у прапрадіда Наталі — міщанина Адріана Окружка. Художниця вірить, що талановита сім’я Косачів залишила у родинному обійсті особливий дух творчості, який тепер її надихає.
У тому будиночку нині діє Музей Лесі Українки, у ньому ж відбулася перша у житті художниці виставка. А цими днями у іншому музеї — родини Косачів — проходить нова виставка робіт Наталки, разом з виставками інших талановитих місцевих художників. Усі презентації можна переглянути під час «Лесиних джерел». Ми ж зустрілися з Наталі Окружко-Крутяковою, аби поговорити з нею про творчість і життя. Тим паче, що містяни знають її ще й як маму юного піаніста Артура Крутякова, який збирає благодійні концерти. А у неї ж — власна творча стежка.

— Це вже п’ята моя виставка, але мені здається — найкраща. Бо були поруч гарні люди, а ще син Артур, піаніст, уперше зробив концерт для мене. Так хвилювався, що мені здається, ніби він на своїх концертах менше хвилюється (сміється — авт.)!
— Талантом люди захоплюються залюбки, хоч і не усі підіймають себе з диванів і приходять на виставки. Чи означає це для тебе, що талант художника нині мало цінується?
— Я вірю, що мої роботи дарують людям тепло і умиротворення, тому мені приємно, що маю шанувальників у техніці олійного живопису. Дехто з цих людей прийшов мене привітати у Музей родини Косачів. У той же час є люди зовсім мені не знайомі, котрі роблять замовлення на іменні ікони, портрети. Це зараз найбільш затребувані жанри. Люблю писати фрески на стінах — це цікаво, завжди різні сюжети і замовлення. Чим складніше працювати — тим для мене цікавіша робота.
— Мабуть, невипадково ти пишеш картини, адже у твоїй родині ще є художники?
— Я народилася у районі ремзаводу, над річкою Смолка, на землі мого прапрадіда Окружка. Там такі живописні місця, що на одному кутку у різних поколіннях було 15 художників! Напевно тому я теж стала митцем-самоучкою. Хоч свого часу могла вступити до Львівської академії, але мені сказали, що мене вже немає чому навчати, бо я усе вмію. Є знайомі, які мають дипломи, а пензля після навчання не беруть, бо не лежить до цього душа. Тож мене влаштовує мій «диплом природи та рідного краю» (сміється — авт.) і я цим пишаюся. У моїй родині ще моя тітка Алла Окружко — професійна художниця, яка мене привела у світ мистецтва і досі передає мені свій досвід, за що я їй дуже вдячна; рідний дядько — теж художник.
Моїми кращими друзями з дитинства були олівці і фарби, а серйозно зацікавилася художнім мистецтвом у 24 роки. За порадами зверталася до колег «по цеху», місцевих художників: Володимира Лиманця, Миколи Романюка, Віктора Климчука. Вони професійно і тактовно мене підтримували, коли треба — критикували, тож цим людям я теж дуже вдячна за своє становлення.
— Так, але працювати художником у провінції — це означає мати досить скромні заробітки і далеко не завжди бути справедливо оціненим. Наприклад, у Києві роботи художників оцінюються значно вище. Ти якось розповідала, що теж мала замовників зі столиці?
— Дійсно, з ними познайомилися у мережі, вони побачили та оцінили мої роботи. Як виявилося, вони давно цікавилися моїм живописом, тож замовили мені портрет до чийогось дня народження. У столиці подібні роботи справді дуже дорого коштують, тому кияни були задоволені якістю та ціною моєї роботи.
— Наскільки часто клієнти замовляють картини ручної роботи, коли усе навколо завалено китайським і дешевим «ширпотребом»?
— Замовляють, хто цінує. Є родини, і не лише у Новограді, в яких є моїх декілька робіт. Навіть, іменних ікон для кожного члена родини.
— Сакральним пластом твоєї творчості називають ікони. Чи правда, що ти отримала благословення священика на цю роботу?
— Так, це правда. Я пишу багато іменних ікон.
— Фреску, виконану тобою у парі з рідною тіткою Аллою Окружко, відвідувачі можуть побачити на стінах у ресторані «Князь Острозький». Це була пропозиція з боку власника?
— Так, вважаю великою удачею і гарною роботою фреску «Князь Острозький». Ми вдячні власнику ресторану — Василю Гаврилюку, що довірив нам цю роботу, повірив у нас. Як сказала його сестра, таких картин в Україні є дві — у Львові та тепер у нас. Хто бачив обидві, ті нашу роботу називають живописнішою, тому нам є чим пишатися. Ще одну непересічну роботу ми писали у приватній оселі гарних добродіїв — «Спіраль безкінечного часу». Потрібно було задіяти усі свої знання та навики, аби її створити. І ми справилися, тож у цій роботі проблем для нас не існує. Чекаємо на нові замовлення від любителів живопису. Бо нас часто питають, чи пишемо фрески? Авжеж, пишемо!
— Що може надихнути тебе на новий сюжет?
— Коли займаюся підготовкою Артурового концерту, то на малювання не залишається часу. А потім приходить мить, коли я уночі не можу спати, бо перед очима — нова моя робота. Я навіть запах фарби тоді чую (сміється — авт.). Ось тоді розумію, що час працювати. Знайома художниця з Новограда, яка мешкає нині у Києві, з цього приводу говорила, що настільки любить фарбу, що аж на хліб її мастила б! Аналогічно й у мене.
— У твоєму творчому арсеналі є автопортрети. А наскільки важко писати з себе? І чи подобаєшся ти собі на автопортреті, адже жінки часто до себе вимогливі. Тим паче, жінки творчі.
— Якось була в гостях у сестри, і поки вона мені робила каву, я зробила селфі. А коли подивилася на фото, то одразу зрозуміла, що з нього писатиму автопортрет. Тим паче, я давно про нього мріяла, і тепер маю. Зовсім невибагливою була я до себе, навпаки — з азартом писала. Значно важче було писати портрет свого сина, я дуже переживала. З Божою допомогою вдалося, зараз цей портрет знаходиться над його фортепіано, за яким він проводить багато часу. Класно, він це цінує.
— Чи є якісь творчі мрії, які хотілося би втілити?
— Мрія з мого дитинства — написати картину величеньку, а саме — шторм, великі морські хвилі. Говорю тобі про це, і моє серце тріпоче. Коли уявляю, як працюю над цим сюжетом, то навіть запах моря чи океану відчуваю. Дуже люблю водну стихію і вірю, що ця мрія обов’язково здійсниться.
— Що ж, по-іншому у таких щирих і оптимістичних ентузіастів не буває. Тож «Звягель» і наші читачі бажають тобі натхнення для здійснення цієї та усіх інших добрих мрій!
— Дякую!

Інтерв’ю вела Юлія КЛИМЧУК
Фото Сергія ЩУРУКА та з архіву Наталі Крутякової

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,