ДО 760-РІЧЧЯ ПЕРШОЇ ЛІТОПИСНОЇ ЗГАДКИ ПРО МІСТО
Як ми вже писали, місто готується відзначити 760-річчя від першої літописної згадки. Хоча окремі дослідники слушно вважають, що Новоград-Волинський є значно старшим, адже перша згадка розповідає не про час заснування, а про його спалення Данилом Галицьким. Зокрема, матеріал про це від прес-служби НАН України ми друкували у минулому номері — «Зруйнувавши місто Возвягель, князь Данило Галицький усунув посередників та конкурентів у торгівлі між Сходом і Заходом?»). Цього разу, шановні читачі, пропонуємо вашій увазі міркування краєзнавця Олександра ПРОВОТОРОВА щодо походження назви міста.


Питання про походження літописної назви міста протягом багатьох років привертає увагу як дослідників, так і пересічних звягельчан. На жаль, сама літописна згадка не містить бодай якоїсь інформації щодо зазначеного питання.
Наразі у сучасному обігу маємо лише дві міфологеми, створені у 70-х роках ХХ ст., із суто дидактичною метою. Спроба ввести їх у науковий обіг була зроблена лише 1996 р. відомим житомирським дослідником П.В.Білоусом та виявилася невдалою — не було вказано на сучасний та авторський характер міфологом, що звело її наукову значимість нанівець. Але, на жаль, через авторитет П.В.Білоуса, це отримало певне поширення.
Пізніше увазі звягельчан надавалися інші міфологеми, але вони, здебільшого, пояснювали на три сторіччя пізніший, «польський» варіант, первісної назви. Часом ці «фольк-хісторі» мали досить «екзотичний» характер.
У підсумку маємо дві сучасні «казочки» про дзвін і коваля. Казочка про дзвін, навіть, інструменталізована у сучасному гербі міста, натомість ковалю поталанило менше… У зв’язку з 760-річчям першої літописної згадки, автор вирішив повернутися до теми, змінивши підходи.
Автор звернувся з низкою питань до профільного фахівця — колишньої звягельчанки, своєї «однопартійки» у школі №5. Проведений морфологічний аналіз одразу вказав на потребу звернутися до етимології, але там знайшлися лише вищевказані «казочки», які через їх сучасне і авторське походження не мають жодного історичного підгрунтя, тому не можуть братися до уваги навіть у якості гіпотез.
Щодо морфології, зауважимо тільки, що суфікс «ель» — непродуктивний. Він утворює іменники, які названі мотивуючим дієсловом. Наприклад, «загибель». У той час, як «оль» у давньоруській мові є підсилювальною часткою.
Отож, у підсумку залишився лише один варіант, який був перевірений і ретельно доопрацьований. Це — прикметник із суфіксом «ль», від прізвиська імені Возвяг (Взвяг) (укр. звяг, звяга — буркотун, галасливий, голосистий, звучний, крикун, клянча, лайливий, моторний, непосида, плакса, а також той, що дає здачу, відповідає ударом на удар). Себто, має таке ж давньоруське походження, як Переславль, Перемишль, Ярославль тощо.
Возвяг — давніша «билинна» форма імені чи прізвиська Звяг(-а).

Дійсно, у літописах ми такого імені чи прізвиська не зустрінемо. Але у руському билинному епосі воно збереглося. Наприклад, у повіті про Євпатія Коловрата — «Щелкан Дудентьевич» та «Цар Возвяг і останній подвиг Вольгі», де Возвяг — слов’янське прізвисько, очевидно, Узбек-хана.
Зазначений широкий спектр значень слова визначав і широкий спектр його використання у якості прізвиська. У негативному — до ворогів, у позитивному — до своїх.
У подальшому, звісно, отримала поширення скорочена форма. Наприклад, смоленський стольник Любомисл Звяга, на прізвисько Звяг, згадується у 1680 р. Як прізвище, «Звяга» має і сучасне поширення. А назви «Звяга» і «Звяги» носять села на Вологодщині та Вітебщині.
Наприкінці ХІХ ст. «полонізована» назва Звягель була діючою для двох сіл. На Тернопіллі й на тій же Вітебщині.
Нагадаємо також, що місцеві князі у ХV ст. мали прізвище Звягольські. Дворянський рід Звягольських проіснував до розпаду Російської імперії. Прізвище «Звягельські» отримали лише євреї, які наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ ст. прибували до інших місцевостей зі Звягеля, а згодом — Новограда-Волинського.
Зауважимо, що назва «Возвягель» виглядає досить неприродньо, адже до «голови» ХІІІ ст. прилаштований «хвіст» ХVI ст.
Виникає питання: чи не висувалася раніше версія про походження літописної назви від імені? Звісно, висувалася, але без жодної конкретики. Окрім використаної, яка потребувала не тільки перевірки, але й грунтовного доопрацювання.
Отже, у підсумку маємо лише одну версію, яка має бодай якесь наукове обгрунтування. До того ж, без допомоги будь-яких міфологічних та «екзотичних» конструкцій влучно вкладається у сучасні наукові уявлення про історію міста та краю.
Її можна сформулювати наступним чином:
«Літописна назва міста Возвягль (Возвяголь) походить від імені або прізвиська Возвяг (Взвяг) його засновника, вочевидь, якогось давньоруського, «нелітописного» князя. У перекладі з давньоруської — «місто Возвяга». Давністю, можливо, ІХ-Х ст.».