При звертанні до духовенства для запобігання помилок необхідно мати якийсь мінімум знань про священство.
У Православії існуют три ступені священства: диякон, священик, єпископ. Ще до рукопокладання у диякони ставленик повинен вирішити: чи буде він проходити священницьке служіння будучи одруженим (біле духовенство) або ж прийме чернецтво (чорне духовенство). Також у Церкві існує інститут целібату, тобто сан приймається з обітницею безшлюбності («целібат» — латинською «неодружений»). Диякони й священики — целібати належать до білого духовенства. Монахи-священики служать не тільки в монастирях, вони нерідко несуть свій послух і на приходах, як у місті, так і у селі. Єпископ повинен належати тільки до чорного духовенства.
Ієрархія священиків є такою:
БІЛЕ ДУХОВЕНСТВО:
Іподиякон, диякон, протодиякон (старший диякон, як правило, у соборі).
Священик (ієрей, або пресвітер), протоієрей (старший священик).
ЧОРНЕ ДУХОВЕНСТВО:
Ієродиякон, архідиякон (старший диякон, у монастирі).
Ієромонах, ігумен, архімандрит, єпископ (архієрей), архієпископ, митрополит, патріарх.
Якщо чернець приймає схиму (вищий чернечий ступінь — великий ангельський образ), то до назви його сану додається приставка «схи» — схимонах, схиієродиякон, схиієромонах (або ієросхимонах), схиігумен, схиархімандрит, схиєпископ (архієрей-схимник повинен при цьому залишити керування єпархією).
У спілкуванні з духовенством варто прагнути до нейтральної стилістики мовлення. Так, не є нейтральним використання слова «отець» без уживання його імені. Воно або фамільярно, або функціонально (характерно для обігу священнослужителів між собою: «Отці і браття, прошу уваги»). Питання про те, у якій формі (на «ти» або на «Ви») варто звертатися в церковному середовищі, вирішується однозначно — на «Ви» (хоча ми й говоримо в молитві Самому Богові: «пробач нам», «помилуй мене»). Втім, ясно, що при близьких стосунках спілкування переходить на «ти». І все-таки при сторонніх людях прояв у церкві близьких стосунків сприймається як порушення норми. Так, дружина диякона або священика, зрозуміло, вдома звертається до чоловіка на «ти», але у храмі, серед прихожан, таке звертання підриває авторитет священнослужителя. Варто пам'ятати, що в церковному середовищі прийнято звертатися до людини, вживаючи її церковнослов'янське ім'я. Тому говорять: «отець Іоанн» (не «отець Іван»), «диякон Сергій» (а не «диякон Сергій»), «Патріарх Алексій» (а не «Олексій» і не «Алексій»).
ЗВЕРТАННЯ ДО ДИЯКОНА
Диякон є помічником священика. Він не має тієї благодатної сили, якою володіє священик, і яка дається в таїнстві рукопокладання у священики. Диякон не може самостійно, без священика, служити Літургію, здійснювати таїнства, (сповідь, вінчання тощо) та виконувати треби (освячення оселі, машини тощо). У диякона не беруть благословення. Але, безумовно, диякон може допомогти корисною порадою, молитвою. До диякона звертаються словами: «отець диякон». Наприклад: «Отець диякон, Ви не підкажете, де знайти отця настоятеля?» Якщо хочуть дізнатися ім'я священнослужителя, запитують, звичайно, в такий спосіб: «Перепрошую, яке Ваше святе ім'я?» До речі, так можна звертатися до будь-якого православного. Якщо при звертанні до диякона Ви хочете назвати його по імені, то треба перед власним іменем сказати: «отець», наприклад: «Отець Андрій, дозвольте запитати».
ЗВЕРТАННЯ ДО СВЯЩЕНИКА
У церковній практиці не прийнято вітати священика словами: «Здрастуйте» і подібними. Сам же священик, відрекомендовуючись, повинен сказати: «Ієрей (або священик) Василій Іванов», «Протоієрей Геннадій Петров», «Ігумен Леонід». Знання церковного етикету необхідні, але, часом, їх буває недостатньо через багатоликість ситуацій парафіяльного життя.
Наприклад, як поводити себе мирянинові, якщо він опинився у середовищі, де кілька священиків? Варіацій тут може бути багато, але загальне правило таке: беруть благословення в першу чергу у священиків, старших за званням, тобто спочатку у протоієреїв, потім в ієреїв. Якщо підходить під благословення родина, то спочатку підходить чоловік, дружина, а потім діти (по старшинству). Якщо хочуть відрекомендувати когось священикові, говорять: «Отець Петро, це моя дружина. Прошу Вас, благословіть її».
Що робити, якщо Ви зустрілися зі священиком у громадському місці (у магазині, транспорті тощо)? Навіть якщо він у цивільному одязі, Ви можете підійти до нього під благословення, але тільки у тому випадку, якщо це не створить дискомфорту для обох. Взагалі у громадських місцях можна обмежитися легким поклоном. Як правило, під благословення підходять, коли вітаються і коли прощаються.
ВЗАЄМОПРИВІТАННЯ МИРЯН
Віруючі люди є єдиними в Христі, тому природно, що вони називають один одного «брат» або «сестра». У церковному середовищі прийнято називати один одного тільки на ім'я, навіть людей похилого віку не величають по батькові. Тобто звертаємося так, як ми називаємо себе, підходячи до Причастя, до Христа.
При зустрічі мирян-чоловіків одночасно з рукостисканням цілують один одного в щоку, жінки обходяться при цьому без рукостискання. Аскетичні правила накладають обмеження на вітання чоловіка й жінки через цілування: досить привітати один одного словом і нахилом голови (навіть на Великдень рекомендують проявити тверезість, щоб не привнести у великоднє цілування пристрасності).
Стосунки між віруючими мають будуватися на простоті й щирості, смиренній готовності просити пробачення: «Прости, брат (сестра)». — «Бог простить, і ти мене прости». Прощаючись, віруючі говорять один одному: «Храни, Господи», «Прошу молитов», «З Богом», «Допомоги Божої», «Ангела хранителя».
ЕТИКЕТ БЕСІДИ
Якщо бесіда відбувається між мирянином і священиком, то тут необхідно пам'ятати певні правила поведінки. Священик — це носій благодаті, що її він отримав у таїнстві Священства, особа, поставлена священноначалієм бути пастирем. Тому ставлення до нього має бути сповнене шанобливості й поваги. При спілкуванні зі священнослужителем необхідно стежити за тим, щоб мова, жести, міміка, поза, погляд були благопристойними. Це значить, що у мовленні треба уникати експресивних і тим більше брутальних слів, жаргонів. Жести й міміка повинні звестися до мінімуму. Скромна жестикуляція є ознакою вихованої людини. У розмові не можна доторкатися до священика, вдаватися до фамільярності. При спілкуванні дотримують певної відстані. Порушення дистанції (надмірно близьке знаходження до співрозмовника) є порушення норм навіть мирського етикету. Поза не повинна бути розв'язною, тим більше зухвалою. Не прийнято сидіти, якщо священик стоїть; сідають після пропозиції сісти.
ЩО ПОДАРУВАТИ?
Часто виникає питання, що подарувати з нагоди свята. Найкращим подарунком для віруючої людини є ікони, книги, предмети церковного вжитку, цукерки, квіти. Церковний етикет вимагає, щоб в кінці урочистостей усе зібрання заспівало «многая літа».
ЯК ЗАПРОШУЮТЬ СВЯЩЕНИКА ДЛЯ ВИКОНАННЯ ТРЕБ
Якщо Ви особисто знайомі зі священиком, то його можна запросити по телефону. Під час телефонної розмови, як і при зустрічі, не говорять священикові: «Здрастуйте», але починають розмову так: «Благословіть, отче». І далі коротко, лаконічно повідомляють мету дзвінка. Закінчують розмову подякою і знову: «Благословіть». Якщо Ви особисто не знайомі зі священиком, то Вам треба прийти до церкви і з'ясувати у свічній лавці, що необхідно приготувати для тієї чи іншої треби. У визначений день приходу священика треба прибрати у квартирі, вимкнути телевізор, музику, одягтися належним чином. Якщо є домашні улюбленці, вивести їх до іншої кімнати. В залежності від треби, готувати необхідно різні церковні предмети. Наприклад, якщо Ви запрошуєте священика, щоб причастити хворого, необхідно придбати свічі, чисте полотно, воду. Якщо Ви маєте намір пособорувати хворого, крім усього вищеперерахованого, треба приготувати вату, олію, вино. Коли ж священик приходить, щоб відспівати спочилого, то треба приготувати свічі, дозвільну молитву, похоронний хрест, покривало, ікону (все це можна придбати у храмі). Для освячення будинку треба свічі, олія, свята вода. Після звершення треби священикові можна запропонувати чашку чаю чи кави. Цим самим у Вас з'явиться можливість поспілкуватися зі священиком у невимушеній обстановці.
ПРО ОДЯГ
Церква — це особливий світ, зі своїми правилами. Тому в храм треба одягатися згідно з тими поняттями, які проголошує Церква. Перш за все, одяг, по змозі, має бути святковим і водночас стриманим. Жінки не повинні бути у брюках, коротких спідницях, а у довгих чи у платтях, обов'язково мають бути в головних уборах, без помади на губах. Для чоловіків не личить заходити в храм у шортах, тенісках, у сорочках з короткими рукавами, від них не повинно пахнути тютюном. Питання зовнішнього вигляду — це не лише питання етикету, але й благочестя. Звичайно, все це, на перший погляд, здається занадто суворим. Зрештою, Господь дивиться не на вбрання, а на наше серце. Йдучи до храму, ми йдемо до Бога і Йому несемо своє серце, свої болі і немочі. І в якому вбранні ми будемо — важливо, але ще важливіше наше щире і відкрите серце.
ЦІКАВО ЗНАТИ, ЩО...
Ієрархічно сану архімандрита в чорному духівництві відповідають у білому духівництві митрофорний протоієрей і протопресвітер (старший священик у кафедральному соборі). Виникає питання, як їх розрізнити. Підказку дає хрест, що носить священик: хрест із прикрасою — обов'язково протоієрей, позолочений — або протоієрей, або ієрей, срібний — ієрей.
Етикетне слово «спасибі» — це скорочений варіант від «спаси Бог». Але у православних прийнято промовляти повну формулу подяки — «спаси Господи».