www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Невдала «кантовка»

01 Вересня 2017 | Оприлюднив: | 62 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Близько першої ночі…
Борис вагався:
— Може, ще перечекати?
— Та нормально! — впевнено відказав Сергій.
— Ще люди вештаються. Почують.
— Не бурчи!..
Висипаною відсівом дорогою, що сполучала село з містом, і справді, часом, то в один, то в другий бік проходили подорожні. По двоє. По троє. Інколи хтось простував наодинці.
Вони сиділи за придорожніми кущами і розпивали пляшку дешевого вина. Їхній нехитрий стіл (розгорнену газетку на траві) освітлював великий круглий диск місяця, що висів над темним лісом на східній частині неба.
Перечекали ще з півгодини.
Бориса і далі брали сумніви щодо їхньої затії:
— Чуйка якась дурна мене мучить.
Сергій у його бік різко повернув голову:
— Яка «чуйка»?
— Не пофортунить.
— Тіпун тобі на язик! Чи жижки затрусилися?
— Ну… чого. Я не злякався. Просто….
Сергій явно нервував:
— Ну-ну! Що «просто»?
Борис дивився вбік дороги. Зізнався:
— Я в таких ділах ще не бував.
Сергій хмикнув, що мало означати: таки струхнув хлоп’яга. Сергій — калач тертий. Уже двічі сидів. Там… Один раз відбував термін за крадіжку, другий — за бійку. Зараз він із презирством дивився на Бориса й міркував: «Відшити його? На фіга цей бздун. Може всю малину зіпсувати»
Однак сам не хотів йти на «діло». Потрібен помічник. Тож, попри неприязнь до Бориса, спробував підняти його дух:
— Не сци в компот, паря! Усе буде чікі-пікі! День кантовки — місяць життя, хе-хе! Та що базарить, чухаємо?
— Ніби, й дорогою перестали ходить…
І вони вийшли з-за кущів.

* * *

Невеликий магазинчик, пофарбований у світло-зелений колір, знаходився поряд із дорогою. За торговою точкою розкинули невеличкі крона молоді білокорі берізки. За ними, в яблуневих садах, потопали хати.
У зловмисників із собою був невеликий ломик. Та замок на дверях зламати не вдалося. Розбили скло на вікні. Однак перепоною стали грати. Спробували їх підважити, та металева решітка трималася намертво.
— І що тепер далі? — Борис розгублено тупцяв на місці, наче на розпеченій землі.
— А ні фіга далі! Чи в тебе є ідеї? Ага, у такого, як ти, знайдуться ідеї! — визвірився колишній кримінальник. А відтак просунув руку між сітку грат. Понишпорив там і витягнув назовні темну шкіряну сумочку.
Зажевріла надія. Але й тут їх чекала чергова невдача. У сумочці було лише невелике дзеркальце.
Сергій розізлився. Пожбурив сумку в темну гущу березового листя. Відтак підійшов до дверей і знову почав возитися із навісним замком.
Коли раптом, мов грім серед ясного неба, за кілька метрів від магазину завищали гальма.
Це була поліцейська автівка (недремні сільські жителі почувши звук битого скла, а потім помітивши двох підозрілих людей, що крутилися біля торгової точки, подзвонили до поліції).
Крадії кинулися в різні сторони.
Бориса, практично, затримали одразу, і той не пручався. Злякано підняв руки догори, що виглядало досить кумедно, й застрочив, мов з кулемета:
— Він мене примусив! Я не хотів. Правду кажу. Я йому казав, що цього робити не слід. Посадять. Але він мене не послухав. Він же бандюган. Зек. Порятуйте мене від нього. Прошу вас.
— Пішли, пішли! Розберемося…

* * *

Сергій спритно здолав десь трьохсотметрову дистанцію шляху і на околиці помітив авто із жовтою шашечкою на дашку. Рвонув до нього.
Дверцята були відкриті. Таксист сидів біля керма.
Сергій гепнувся на пасажирське сидіння поряд й засапано видихнув:
— Поїхали, дядя!
Таксист здивовано вирячив очі:
— Так жінка ж мала їхати!
— Їдь, кажу! — гаркнув колишній кримінальник.
— Не поїду, — категорично захитав головою водій. — І взагалі, ти хто такий? Звідки взявся?
— Хочеш знати, хто я такий? — І зловмисник замахнувся ломиком.
Та вдарити таксиста по голові не встиг. Той спритно вистрибнув з авто, чим, очевидно, врятував собі життя.
Сергій миттю перебрався на водійське місце. Завів машину, і вона рвонула з місця. Та вже за кілька секунд «Жигулі» передком занурилося в кювет.
Саме в цей час і підоспіли поліцейські.
З побитим лобом утікача витягли із салону автівки.
— Живий?
Той у відповідь зухвало ошкірився й зафиркав, мов кінь. А потім спробував вирватися з поліцейських «обіймів».
Йому з іронією зауважили:
— Дарма напружуєшся. Побережи сили. Вони тобі ще знадобляться.
— Та пішли ви!...
— Бачиш, який прудкий. Пакуйте його хлопці!

* * *

А птицю злапали серйозну. Окрім того, що Сергій Сорока, мешканець Житомира, вже був неодноразово засуджений, він ще підозрювався у низці важких злочинів.
Недарма він зло фиркав і виривався. Було чому.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,