ВИПУСКНИЦЯ ГІМНАЗІЇ РОЗПОВІЛА ПРО РОБОТУ НА КРУЇЗНОМУ ЛАЙНЕРІ КІПРІОТСЬКОЇ КОМПАНІЇ
Є такий вислів, що люди чи події схожі на кімнати: часом відкриваєш двері, а там — не цікаво, глуха стіна. Якщо ж пощастить, то, навпаки, — неосяжний всесвіт. Саме це спало на думку під час презентації виставки «Фарби Куби» у Музеї Косачів — її автор Інна Онопрійчук виявилася значно цікавішою особистістю, ніж просто автор виставки. До речі, виставки — нової, непересічної для міста. Далися взнаки старання нового директора музею Валерії Онопрійчук, котра прагне свіжими мистецькими ідеями позбавити стіни ввіреного їй закладу духу офіціозу: «Тут збираються люди, зацікавлені, щоб культурний простір Новограда розвивався. Тому запрошую у дружній обстановці гуртуватися усіх, у кого є ідеї і бажання, — закликала молода ініціативна директорка, — а виставка триває». Дякую усім, хто допоміг її реалізувати.
Тож на презентації, замість глухої стіни, гості мали змогу побачити неосяжний простір життєлюбства та оптимізму. Чого варті одні лише валізи, якими Інні довелося везти додому з Куби картини (їх потім, вже у музеї, одягали на підрамники і розвішували), а ще — численні експонати, що презентують мистецтво Куби. «Валізи — не такі великі, тому, скільки змогла, — стільки привезла», — з усмішкою зауважила дівчина.
Чому саме Куба? Впродовж останнього року в акваторії цього острова подорожував круїзний лайнер, на борту якого працює звягельчанка Інна Онопрійчук. Зараз у неї відпустка після рейсу, тож «Звягель» запросив морячку на інтерв’ю.
— Інно, ким ви працюєте на круїзному лайнері, і як сталося, що у вашому житті з’явилася така екзотична робота?
— Вже чотири контракти я працюю асистентом менеджера екскурсійного бюро на «Селестіал Крістал» компанії з Кіпру. У моєму житті був різний досвід роботи — певний період шукала себе, працювала вдома через скайп. Було нудно і дуже хотілося подорожувати. Ще коли навчалася, то мріяла використовувати іноземні мови для спілкування, а не викладання чи перекладу. Тому ця професія просто просилася у моє життя!
— Асистент менеджера екскурсійного бюро — що передбачає ця робота?
— Кожного тижня на лайнер приїздять туристи (ми називаємо їх гостями). Ми презентуємо для них екскурсії, які можна купити у кожному порту, а вони бронюють те, що сподобалося. Тобто, продаємо екскурсії на борту лайнера і супроводжуємо групи у туристичних турах. Моє завдання зробити презентацію, забронювати на екскурсію, а коли прибуваємо у порт, посадити туристів в автобуси і супроводжувати їх. По завершенню — звітувати, чи усе гаразд.
— Як часто ходите у рейси? Вони складають основну частину вашого життя?
— Більшість часу протягом року я проводжу на борту, лише два місяці — вдома. Так, на даному етапі це є основна частина мого життя. Вдома недовго буваю, але дуже насичено проводжу час. Під час рейсів скучаю за родиною страшенно. На борту зігріває думка, що вдома чекають і будуть щасливі моєму поверненню.
— Очевидно, що робота повсякчас наповнює вас новими враженнями. Відчувається, як хочеться вам ділитися цим із людьми. Чи можна сказати, що ви живете своєю професією?
— Так, обожнюю свою роботу і живу нею. Адже це — постійна зміна пейзажів, країн, дуже багато спілкування з людьми різних національностей. Лише на борту у нас працює персонал із 32 різних країн.
— О, це ж люди різного менталітету… Чи означає це, що між вами часто виникають конфлікти?
— Конфліктів майже не буває серед персоналу, живемо ми дружно. Плюс туристи поміж нас — різних національностей: американці, канадійці, бразилійці, німці, французи, греки тощо.
— У скількох країнах ви побували, і чи вдається вам знаходити час для себе у насиченому робочому графіку?
— Відвідала вже 42 країни. У мене є своя скретч-карта світу — на ній відмічаю, де побувала. Гіди у нас завжди місцеві. Звісно, під час екскурсій є можливість провести час із користю для себе. Знайомства з місцевими людьми і цікавими місцями присутні завжди.
— Що за кордоном вас найбільше вражає і що відрізняє рідну домівку?
— Вражає, зазвичай, все. Ці враження для мене особисто є чудовим досвідом, тому насолоджуюсь кожним моментом. Але, знаєте, вдома завжди краще, тому у кожній країні шукаю схожість з Україною. Наприклад, на Кубі усе нагадує домівку: машини(«Жигулі», «Москвичі», «КАМАЗи», «ЗІЛи»), менталітет людей. У Гавані біля порту навіть церква православна є!
— Тобто, ви в змозі зробити презентацію виставок не лише з Куби, а й з інших країн? Чому саме Кубу обрали для презентації?
— Могла би, але іншого формату. Куба — це найяскравіше з того, що побачила, і вона для мене якась дуже рідна. Як кажуть, коли почуваєшся у незнайомому місці, наче вдома, — це пам’ять із попередніх життів. Усе можливо (сміється — авт.)…
— Чи доводилося зустрічати на борту відомих людей, зірок?
— Сильно бути враженою особистостями зірок не доводилося, для мене набагато цікавішими є звичайні туристи, серед них є справді дивовижні люди. Цікаво зустрічатися з нашими земляками-емігрантами. Вони сумують за домом, люблять згадувати рідне. Буває, що місця і люди, про які ми говоримо, виявляються спільними! Одного разу познайомилася з канадською сім’єю, і ми розговорились про наші країни. Я розповіла, що була у канадському Альберті учасницею обмінної програми «Канада-Світ-Молодь». І тут ми з’ясували, що у них проживала дівчина з Острозької академії, де я теж навчалася, уявляєте? Аналогічна програма і студентка з мого рідного університету. Світ тісний, справді!
— Які робочі моменти, Інно, згадуєте з усмішкою?
— Якось підходить до мене жіночка середнього віку і питає: а для «Скайпа» потрібен Інтернет? Часом нас запитують, звідки електрика на борту? Ми жартуємо, що на морському дні кабель пролягає між островами, і ми від нього живимося (сміється — авт.).
— Якими іноземними мовами ви володієте?
— Володію вільно англійською та німецькою. Вивчаю зараз іспанську та французьку — піднімаю рівень професійності на новий щабель.
— У яких морях плаваєте?
— Останній рік ми були у Карибському морі — ходили навколо Куби і Ямайки. До цього ми також мали круїзи у Греції і Туреччині, в Егейському морі.
— Наскільки швидко адаптувався організм до роботи на борту — морської хвороби у вас не було?
— Працюю з 2014-го року на круїзних лайнерах. Морської хвороби не було, тому мої друзі жартують, що я ще не моряк (сміється — авт.). Адаптація пройшла дуже швидко, одразу. Досі організму важкувато звикнути хіба що до кондиціонерів і постійних перепадів температур та клімату, проте виходу у мого організму немає (сміється — авт.).
— Цікаво, а як проходять на лайнері вихідні і відпочинок після роботи? Як взагалі лімітується робочий день?
— Робочий день триває дванадцять годин. Вихідних, як таких, немає, але є вільний час після екскурсій (години 3-4). Закінчуємо працювати о 22-й. Після роботи, якщо ми у порту, то вирушаємо прогулятися, щоб побачити нові краєвиди і розважитися. Якщо ж ні, то відпочиваємо у каюті. Можна переглянути фільм, відвідати кру-бар (для персоналу), де спілкуємося з друзями вже у неофіційній обстановці. Раз на місяць на борту влаштовують для персоналу вечірку з нагородженням кращих, лотереї з призами і подарунками.
— Наскільки важкою є робота, бо з ваших слів здається, що це — суцільний відпочинок. Але це, швидше за все, помилкове уявлення, чи не так?
— Робота важка. Передусім тому, що персоналу потрібно завжди бути у тонусі, рано прокидатися, увесь час перебувати у русі. Втім, для мене це — насолода.
— Що ж, бажаю насолоджуватися цікавими моментами вашого життя і берегти Україну в серці!
— Щиро дякую!