www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Не дати щезнути злочинцям…

29 Вересня 2017 | Оприлюднив: | 47 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Зазвичай, перед тим, як пограбувати, скажімо, будинок або квартиру, досвідчені злочинці вивчають об’єкт своєї уваги, тобто, певний час стежать за ним: скільки мешканців там проживає, хто коли кудись їде, хто коли повертається тощо.
Марк Вороняк і Гліб Вощевський (імена в матеріалі змінені) не були тертими калачами в кримінальному світі. Так собі, дрібні злодюжки. То мобільник у когось поцуплять, то в якого п’янички кишені «почистять», то на базарі з прилавка щось потягнуть…
Але двоповерховий будинок, який вирішили пограбувати на дачному масиві, вивчали довгенько, як справжні кримінальники з досвідом! Вивчили все до дрібниць: скільки, що, коли, як…
І нічого дивного в їхніх кримінальних «навичках» немає. Подібна кримінальщина щодня «ллється» з екранів телевізорів. А ще є Інтернет. А там такого навчать!..
…Дочекавшись, доки господарі будинку поїхали з дому, Марк і Гліб вийшли зі схованки (хоронилися неподалік у лісосмузі). Потім вони отруїли в дворі собаку. А вже за тим, зламавши пластикове вікно на бічній стінці, проникли в будинок.
Вони знали, що господарі повернуться додому приблизно через чотири години. Хоча, певна річ, в житті трапляються непередбачувані випадки, і хтось із них міг приїхати в будь-який момент. Тому злодії врахували і це — про всяк випадок повідкривали вікна в багатьох кімнатах оселі, щоб у випадку чого можна було накивати п’ятами.
В одній із кімнат (на другому поверсі) «натрапили» на ювелірні вироби. Ланцюжки, печатки, персні… Знайшли і гроші. Долари, євро, гривні. Сума виявилася солідною. За неї можна було придбати нову непогану іномарку (так на ходу розмірковували крадії).
Після цього далі обстежувати будинок було просто безглуздо.
— Треба вшиватися, — вкидаючи крадені речі і гроші в рюкзак, сказав Гліб.
Марк здивовано подивився на Вощевського:
— Ти чого? А раптом ще бабла знайдемо? І золотишка?
Гліб не пристав на це:
— Чи варто ризикувати тим, що вже взяли? Та й навряд чи вони по всій хаті порозсовували своє багатство.
Марк наморщив вузького лоба, хвилю подумав і, зрештою, кивнув:
— Лади. Твоя взяла.
— Приві-і-іт…
Крадії рвучко повернулися на голос-привітання (від несподіванки волосся в них дибки стало!).
У дверях босоніж стояла світловолоса дівчина в довгій жовтій футболці. Здивовано спитала:
— Ви хто, хлопці?
— А ти хто? — в унісон випалили крадії.
— Я — Марина.
Марк, сполошено:
— А як ти тут опинилась?
— Спала я. Чую якісь дивні звуки і…
Гліб занепокоєно урвав дівчину:
— А чому ти тут спала?
— Бо я — родичка Сидоренків.
Хлопаки явно нервували. Як вони могли лоханутися? Стежили ж за будинком! Не один день!
— Ти коли приїхала? — поцікавився Марк.
— Вчора.
— Коли саме?
— Та пізно! — дратівливо кинула Марина. — Ви хто такі?! Чого, питаю… — І враз замовкла. До неї почало доходити, що ці двоє молодиків роблять у будинку її родичів.
Гліб нахилився до Вороняка:
— Ну, і що далі? Вона бачила наші пики.
Марк у цю мить щось міркував своє. Однак, зиркаючи то на дівчину, то на Гліба, відказав:
— Н-да, бачила. Та хто знав, що в них несподівано об’явиться родичка.
— І що з нею робить-то?
— Не «пришивать» же її. Чи в тебе інша думка є?
Гліб стенув плечима:
— Не знаю. Хоча…
— Що?
— Раніше ми не зустрічалися. Може, наших рил не запам’ятає.
— Може…
Весь цей час Марина мовчки стежила за молодиками. Коли вона зрозуміла, що це грабіжники, то її на якийсь час вибило з колії. Дівчина була не з лякливих. Певна річ, не можна сказати, що зараз вона не злякалася цих двох виплодків. Хтозна, що в їхніх головах. Тож, метикувала, як їй у цій ситуації діяти далі?
Крадії ж вирішили дівчину тільки зв’язати, щоб не ставала на заваді, коли покидатимуть будинок.
Знайшли мотузку. Коли приступили до справи, Марині вдалося долонею заліпити Глібові по щоці.
Той замахнувся, щоб відповісти дівчині, однак передумав. Але грізно попередив:
— Не брикайся! Бо наступного разу точно вріжу!
Марині (хоч та й чинила опір) зв’язали руки і ноги. Посадили на стілець біля книжкових стелажів.
— Просвіщайся! — весело гигикнув Гліб. — Тут є що почитати!
Дівчина зневажливо кинула:
— Свині!
— О-о-о, — роблено зводячи докупи брови, протягнув Марк. — Як не ввічливо.
— Теж мені інтелігенти знайшлися!
Тут Гліб скорчив злу гримасу. Пригрозив:
— Ти нас не бачила.
Марина хихикнула і, швидко-швидко закивавши головою, мовила:
— Так, так. Не бачила.
Хлопаки зрозуміли іронію дівчини.
— Слухай сюди, шавка! — З Маркового рота бризнула слина. — Не зробиш те, що тобі кажуть, — знайдемо і зариємо!
Цього разу Марина промовчала. Не варто нариватися.
Вони забралися геть. Вилізли у вікно, через яке влазили.
А Марина натужила сили і спробувала розв’язатися. І їй це вдалося.
Виплутавшись із пут, дівчина з обуренням сказала:
— Йолопи! І зв’язати, як слід, не вміють!
І, наче схаменувшись, швидко вдягла джинси і кросівки, а відтак кинулася до вхідних дверей.
Помітила їх ще здалеку. Йшли поспіхом. Узбіччям. Очевидно, прямували до автобусної зупинки.
З лісової дороги вийшов немолодий чоловік із сумкою. Певне, також ішов до зупинки.
Марина кинулася до нього:
— У вас є мобільний телефон?!
Чоловік аж заточився:
— Ви чого? Що трапилося?
Марина засапано кивнула вбік зупинки:
— Там бандити! Оті двоє. Швидше зателефонуйте до поліції!
— А що вони зробили?
Дівчина від злості аж підстрибнула:
— Та дзвоніть же до поліції!
— Та зараз, зараз, — сконфузився чоловік і, видобувши з кишені курточки телефон, почав натискати на кнопки.

* * *

Марка Вороняка і Гліба Вощевського правоохоронці «зняли» з автобуса. Вони настільки були здивовані цією подією, що й не чинили опору. Однак найбільше були здивовані, коли у вікні поліцейського авто хлопаки помітили симпатичне личко Марини.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,