www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


На мотоциклі: 10 країн і 17 тисяч кілометрів

13 Жовтня 2017 | Оприлюднив: | 156 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Рішення, які часом приходять у голову ентузіастам своєї справи, не завжди і не усіма сприймаються однаково. Так сталося й у житті 31-річного байкера з Новограда — Ігоря
МАРТИНЮКА. Коли він вирішив поїхати у довгу і невідому мандрівку завдовжки у двадцять тисяч кілометрів, то в одних це викликало захоплення, інші покрутили пальцем біля скроні. Усі були остаточно збиті з пантелику, коли Ігор успішно здійснив задумане і став одним із небагатьох українських мототуристів, здатних подолати настільки довгу дистанцію. Його новий особистий рекорд — 1 тис. 800 км за один день автошляхами далеких країн. Не біда, навіть, якщо це — гори, бездоріжжя, злива чи спекотних +50… Тепер, каже, відстані і кордони для нього — поняття дуже відносне. «500 кілометрів? Скоро буду!», — жартує він. Коли емоції мандрівника трохи вгамувалися, — «Звягель» запросив його на інтерв’ю.

ТАКИХ В УКРАЇНІ — ОДИНИЦІ
— Мені хотілося побачити світ та вийти із зони комфорту. Погодьтеся, усі звикли: отут працюємо, отут живемо, сюди ходимо у магазин... Кожен день — один і той самий маршрут. Навіть, коли їдемо у подорож, то зазвичай усе сплановано до дрібниць, але ж це нудно! Мало хто погодиться їхати невідомо куди, не знаючи, що там на нього очікує. Мені це до вподоби, тому придумав собі маршрут і вирушив у невідомість. Таких подорожуючих мототуристів в Україні — одиниці. Знаю столичного байкера, який здійснив навколосвітню подорож на мотоциклі. Ще один знайомий зміг подолати лише половину мого маршруту. Після чого завантажив байк у фуру і повернувся додому літаком. Ці поїздки — важке випробування для людини: моральної стійкості, фізичної і технічної.
— Тобто, зручні маршрути туроператорів і комфортні отелі — не для тебе?
— Я подорожував Європою на мотоциклі. Був у Польщі, Німеччині, Данії, Швеції тощо. Там усе зрозуміло: якщо є у тебе гроші, — тобі буде де спати, що їсти і де заправитися. А коли ти від дому на відстані понад десять тисяч кілометрів — зовсім інша справа. Моя мандрівка тривала 30 днів. Однозначно, вона була того варта — за емоціями, які отримав.
— У яких саме країнах вдалося побувати?
— Зробив кільце навколо Чорного моря: Росія, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія. Часом долати бездоріжжя у горах, минати величезні кам’яні брили, гірські річки і перевали було доволі складно. Допомагали класні краєвиди, які надихали: мечеті, старі кам’яні дороги, засніжені гори з тисячолітніми льодовиками, незайняті цивілізацією рівнинні пустелі...
— Не лякав брак досвіду у подоланні настільки складних маршрутів далеко від дому?
— Перед виїздом я дивився відео, де мандрівники ділилися потрібною інформацією. Моя подорож обійшлася без ексцесів — мотоцикл я готував декілька місяців і був готовий до найбільш непередбачуваних моментів. Хіба що мій двоколісний скидався на віслюка (сміється — авт.): два комплекти запасної гуми, пальне, намет, кухня, вода, інструменти для техобслуговування... Я міг би спокійно прожити десь у пустелі декілька днів поспіль, якби довелося.
— Чи усе вдалося реалізувати із задуманого?
— Ні, не усе. Планував відвідати більше країн, проїхати 22 тисячі кілометрів, але «обрізав» на маршруті Монголію. Занадто вже щільний графік у мене виходив, тоді як обов’язковою умовою було для мене відчуття, коли ніщо тебе не лімітує. Тому на ходу довелося вносити корективи.
— Наскільки витратною вийшла ця подорож?
— Обійшлася вона удвічі дешевше, ніж я розраховував. Багато країн Азії виявилися дешевшими, ніж Україна: продукти, пальне, проживання. Зупинявся, де зустрічали друзі або в гестхаусах (бюджетний варіант готелю — авт.). Мав із собою намет, але жодного разу не довелося ним скористатися.
«АВТОМОБІЛЬ ВОЗИТЬ ТІЛО, А МОТОЦИКЛ — ДУШУ»
— Твоя упевненість у технічних характеристиках означає, що мотоцикл маєш високого класу. Але ж любов до хороших байків — не дешеве задоволення?
— Так, не дешеве. Я з 10 років поринув у мотоцикли і ця любов триває 20 років. Був одним із перших, у кого в місті з’явився імпортний мотоцикл. Тепер у мене їх є два: круїзний лайнер «Honda Gold Wing» та позашляховик «BMW GS Adventure» (його купив спеціально для бездоріжжя і цієї подорожі). Якби мені хтось сказав, що у моєму гаражі стоятимуть два елітних байки (ідеальний набір, як на мене), я би не повірив. Тож кайфую від того, вкладаю у це вільні гроші й свою душу. Я — з простої сім’ї, але якщо дуже хотіти, — усе можна реалізувати. Працюю головним інженером на місцевому виробництві. Інженерна освіта дуже допомагає у хобі.
— Чи зміг би ти поміняти котрийсь із мотоциклів на автівку? І наскільки різняться для тебе відчуття від керування цими двома видами транспорту?
— Я автомобіль теж маю. Проте, як кажуть: «Автомобіль возить тіло, а мотоцикл — душу». У автівці немає такого відчуття свободи, коли маєш безпосередній контакт із зовнішнім світом, з природою. Дощ, вітер, холод, пекуче сонце — з усім прямий контакт. Якщо маєш відповідний захисний одяг, то отримуєш неперевершені відчуття. Замало мати класний мотоцикл, а гарне екіпірування коштує, як півмотоцикла (сміється — авт.).
«НАЙБІЛЬШЕ ВРАЗИЛИ ЛЬОДОВИКИ НА ПАМІРІ»
— Серед найяскравіших вражень — Гімалайський хребет, а саме — Памір (гори у Центральній Азії, в Таджикистані). Я проминув з десяток гірських перевалів, максимальна висота — Ак-Байтал (4 тис. 655 м). Тут і я, і мій мотоцикл (їхав інакше) — відчували кисневе голодування. Дух перехоплює! У Гімалайських горах мало цивілізації, але, як виявилося, це популярний туристичний маршрут. Багато піших, вело- і мототуристів. Зустрів там людей з Австралії, Голландії, Франції, Росії, багато поляків. Для іноземців такі подорожі — цілком нормальне явище.
Вразили термальні джерела, один із них — «Руки Фатіми», названий на честь дружини пророка Мухамеда, на висоті 3,5 тис. км над рівнем моря. У скалі з двох місць б’є гаряча вода, температура впродовж року — понад +40. Згідно з переказами, вода цілюща. Дивишся з басейну — навкруги тебе оточують гори, вкриті сніговими шапками, а над ними — сонце. Талу воду набираєш просто з гір, а в цивілізованому світі за це треба платити. Таджикистан вразив мене найбільше: і добрими людьми, і гарними краєвидами.
— А як близькі поставилися до подорожі? Чи належить сім’я до однодумців?
— Усі звикли: я давно люблю мотоцикли, і мені важко без цього жити. Моїй дружині колись це дуже подобалося. Часом трапляються конфліктні ситуації. Взагалі серед байкерів багато хто припиняє поїздки після одруження. У подорожі зустрів полячку, котра вийшла заміж, поїхала жити в Австралію, а коли вирушила у навколосвітню подорож (жінка!) на байку, то довелося розлучитися.
— Наскільки ентузіастам потрібні однодумці?
— Дивлячись, як до цього ставитися. Дехто каже, що я хворий… Може й хворий (сміється — авт.). Навіть серед байкерів часом можна почути: «Не хочу їхати сам». Але ж розумію, коли приїжджаю кудись, що я там не сам. Сприйняття інформації відбувається легше, коли ти наодинці подорожуєш — більше можливостей помітити і осягнути нове. Є такі красиві місця, що й фотографувати не хочеться. Просто дивишся і насолоджуєшся тим, що лишається осторонь у звичайному житті.
БАЙКЕРИ РІЗНИХ КРАЇН ОБ’ЄДНУЮТЬСЯ
— Здобув багато друзів на своєму маршруті. Чужі люди зустрічали мене, ніби рідня — так заведено у байкерських колах. Спочатку зупинився у Харкові, де друг дав мені контакти двох товаришів із Магнітогорська, з якими вони десять років тому познайомилися на трасі. Коли я приїхав, то виявилося, що друзі — забезпечені люди — саме святкували річницю власного пивзаводу. Приймали мене, як свого. Ще й на мотоциклі провели 200 кілометрів до кордону з Казахстаном. Сказали, що перед наступним кордоном мене чекатиме їх друг — Микола «Боніфаций». Микола дійсно зустрів, гостинно прийняв, дав мені контакти свого знайомого з Ташкенту.
Купити мобільний зв’язок можна не скрізь. В Узбекистані, наприклад, не купиш сім-карту, якщо ти не громадянин країни. Тому важливо мати адреси, щоб зупинитися. Якщо немає, — можна зняти гестхаус, за 7-8 доларів, із дворазовим харчуванням. У Саратові, наприклад, зайшов у мережу, набрав перший-ліпший номер байкера, спитав, чи можна переночувати? Відповідь отримав таку: «Без проблем».
УКРАЇНЦІВ СКРІЗЬ ЛЮБЛЯТЬ
— Це стало для мене приємним відкриттям щоразу, коли казав, що я з України. Щойно перетнув кордон із Таджикистаном, мене не зовсім радо запитали: «Росіянин?». Кажу: «Ні, українець».
«О, брат! Втомився? Сідай, ось тобі кавун, їж. Зараз зробимо усі документи і далі поїдеш». Росіянин, з яким познайомилися на кордоні і вирушили разом на Памір, дивувався: «Нічого собі, як хохлів приймають!».
Те саме у Грузії. Телефоную, щоб забронювати гестхаус. Кажу: «Скільки коштує?» «35 ларі». «Ок, записуйте — Ігор, з України». Чую здивування: «Україна? Для тебе — 30 ларі!» Приїхав — виходить грузин із бутлем вина, обіймає, радіє.
— Чи правда, що на кордоні митники менш прискіпливі до мотоциклістів?
— Правда. Можливо тому, що автомобілістам зручніше у чергах чекати. Хіба що не на кордоні з Узбекистаном — тут увесь транспорт розбирають до запчастини і кишені вивертають.
— Коли подорожуєш гірськими серпантинами, наскільки часто доводиться відчувати дихання небезпеки?
— Їхати доводиться вузькими стежками завширшки у два метри, внизу — півкілометрові урвища. Якщо впадеш, — ніхто не знайде. На таких дистанціях доводилося суттєво знижувати швидкість.
«ЛИСА» ГУМА — ТЕПЕР ТРОФЕЙ
— Я на ній дивом приїхав додому — обидва комплекти стер. Коли у Душанбе це з’ясував, у мене був шок. Спека (+50 у тіні) дуже важко переносилася, справжнє пекло… Місцеві попередили, що треба щопівгодини пити воду, щоб не було зневоднення і не втратити свідомість. Від спеки та бетонної дороги настільки швидко стиралися колеса, що я мріяв дотягнути хоч би до Грузії. У Батумі планував відправити мотоцикл на паромі до Одеси. Подорож мала зірватися, бо купувати третій комплект гуми було задорого (коштує, як чотири колеса на автомобіль середнього класу).
Аж раптом паром переносять на три дні! І я вирішую: хто не ризикує — той не п’є шампанського. Вирушаю у Туреччину на цій же гумі. І знаєте, що? Я на ній приїхав в Україну! Вона перестала стиратися (сміється — авт.).
— Чому байкерський рух у Новограді нині не той, що був раніше?
— Можливо, далася взнаки ситуація в державі: війна, економічні проблеми. Байкерів ніби у нас вистачає, але подорожуючих — зовсім мало. Кажуть, немає грошей. Я це питання вирішую економією: буду ходити у рваних кедах, але мотоботи у мене будуть за 400 баксів. Не буду щодня їздити на мотоциклі, але складу гроші і поїду на зліт чи у подорож. Байкера мають впізнавати, тоді він в авторитеті. Тоді відчуваєш, що ти цікавий.
— Про що мрієш тепер?
— Здійснити на мотоциклі навколосвітню подорож. У планах — багато маршрутів, по 20-25 тисяч кілометрів.
— Що ж, нехай усе вдається! Дякую за цікаву розмову.
— Дякую!

Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,