Часом у житті трапляються непередбачені випадки, які називають екстреними. Наш читач розповів про ситуацію, з якою довелося стикнутися членам його родини. У цій ситуації, коли у меншої доньки піднялася висока температура, старшу 10-річну сестру попросили викликати «швидку». П’ятикласниця взялася телефонувати на «101», згадуючи рекомендації вчителів у школі, які справно навчають учнів, як діяти в екстрених випадках.
Уявіть розчарування дитини, коли її зусилля виявилися марними, бо диспетчер екстреної медичної служби з недовірою поставилася до дитячого повідомлення. З цим справді екстрені служби стикаються у роботі: якщо не є достеменно відомо, чи не бавляться діти, коли медики працюють? Тож і ми звернулися за коментарем на «101»: як мають реагувати медики на подібні виклики, відповідно до посадової інструкції?
— Згідно з правилами, виклик має надійти від дитини, яка досягла 14 років, або від дорослого, — пояснив ситуацію виконуючий обов’язки завідувача підстанції швидкої допомоги Новограда-Волинського Богдан Мартиневич. — Якщо дитина — молодшого віку, то її слова повинні бути підтверджені заявою дорослої людини. У разі, коли людина почувається погано, достатньо взяти слухавку і підтвердити слова заявника, усю іншу необхідну інформацію диспетчер прийме від дитини. У нашій роботі час від часу трапляються випадки, коли діти просто бавляться, телефонуючи в екстрені служби, повідомляючи неправдиву інформацію. Тому, зрозуміло, що ми зобов’язані цю інформацію перевірити. Виняток становлять ситуації, коли людина втратила свідомість.
Як розповів попередній завідувач станції «швидкої» із 30-річним стажем роботи Михайло Корчомний, більшість дитячих викликів справді часто виявляються фальшивими. Чи не кожен працівник «швидкої» може розповісти, як бригада приїздила на такий виклик, а він виявлявся хибним. Часом, до речі, і від старших людей надходять виклики, коли у панічному стані забувають назвати адресу і кидають слухавку. А потім очікують на приїзд медиків, які й адреси не дізналися. «У житті різне буває. Звісно, завжди намагаємося приймати рішення на користь людей», — резюмує Михайло Ми­колайович.