В яких випадках можна «не повертати» кредит?

Добрий день, редакція газети «Звягель»! Декілька днів тому отримав судову повістку у справі про стягнення кредитної заборгованості. Один знайомий розповів, що, якщо я не платив більше 3-х років, то кредит можна не повертати. Чи це так? Яким чином можливо виграти суд у даній ситуації?
Андрій Р., м.Новоград-Волинський

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, висвітленою в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме: забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, які з часом можуть стати недійсними і недостатніми.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком один рік.
У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним із моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початку перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
З огляду на це, у банка є три роки для того, щоб звернутися з позовом про стягнення суми заборгованості за тілом кредиту та процентів по ньому. Зовсім інша ситуація виникає у спорах про стягнення пені та штрафу, оскільки на них розповсюджується спеціальний строк позовної давності в 1 рік, відповідно до змісту п.1 ч.2 ст. 268 Цивільного кодексу України.
Отже, якщо банк звертається з позовом, в якому просить сплатити суму заборгованості, пропустивши при цьому пункт позовної давності, то боржник має право заявити клопотання про застосування строку позовної давності. Так, у результаті задоволення такого клопотання, банку буде відмовлено в задоволенні позовних вимог, і боржнику не потрібно буде повертати суму заборгованості.
ЗБІЛЬШЕННЯ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Відповідно до ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Наявність такої можливості призвела до того, що банки часто вдаються до хитрощів та прописують в умовах кредитного договору посилання на, так звані, «Основні умови» чи на «Правила користування», що знаходяться в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті банку. Особливості такого «трюку» проявляються в тому, що особа в момент підписання не ознайомлюється з такими умовами та не підписує їх, однак саме в таких документах може передбачатися погодження боржника на продовження строку позовної давності.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України у Постанові по справі №6-16цс15, відповідні «умови» надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника. У зв’язку із цим доводи позичальника про не ознайомлення його з Умовами надання кредиту не можна визнавати необгрунтованими.
Таким чином, велика кількість позовів, з якими банки звертаються до суду, оформлені з порушенням строку позовної давності на нарахування пені та штрафів, а іноді — й на саме тіло кредиту та проценти, що може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Однак, відповідно до чинного законодавства, суд може застосувати позовну давність лише за заявою сторони судового процесу. Тому банки, звертаючись до суду, розраховують на юридичну необізнаність боржника та просять стягнути загальну суму заборгованості, не звертаючи увагу на пропуск строків.
Тому для того, щоб розібратись у конкретній справі, раджу звертатися за правовою допомогою до кваліфікованих юристів.