www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Соціальні працівники: «Звикнути до проблем людей неможливо»

03 листопадаа 2017 | Оприлюднив: | 39 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Колектив ЦСССДМ. Заступник директора, начальник відділу соціальної роботи Олена Котова ­— крайня праворуч (перший ряд)У прагненні виконувати свою роботу добре — немає кращих або гірших. Є небайдужі, як от працівники соціальних служб. Неможливо тут працювати, якщо маєш камінний вираз обличчя і черстве серце. Хіба що, занурившись у документи і прийшовши у професію зовсім випадково. В інших випадках, коли соціальні проблеми атакують, то щодня доводиться проживати їх разом із клієнтами. Здебільшого це — нерадісні події, пов’язані зі складними обставинами життя.
І лише 5 листопада — у День соціального працівника України — у них є шанс відпочити від роботи. Не з чуток про галузь знає заступник директора Центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді (ЦСССДМ), начальник відділу соціальної роботи — Олена Котова. Цими днями Олена Миколаївна відзначила 20 років від того часу, коли вперше прийшла на роботу у центр, який нещодавно святкував 22-річчя діяльності.

— Люди, з якими ми працюємо, — це сім’ї з дітьми, де є неналежний догляд, проблеми сімейного неблагополуччя, сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, котрі проживають у сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, постраждалі від насильства.
Працюємо з тими, хто має проблеми інвалідності, кого торкнулася ВіЛ-інфекція, алко- чи наркозалежність, зі звільненими з місць позбавлення волі або засудженими до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, де є відмови батьків від новонароджених дітей, з випускниками інтернатів.
Спеціальні консультативні пункти у нашому центрі забезпечують ці напрямки роботи. Працюємо також із новими категоріями клієнтів: вимушеними переселенцями зі Сходу України, учасниками АТО та їх сім’ями, виконуємо функції державного соціального інспектора з контролю за виплатами сім’ям із новонародженими, одиноким матерям.
— Завдань — маса, а моральної витримки вистачає? Адже робота з людьми після роботи не завершується?
— Так, вдома часто продовжуємо думати про побачене на роботі. Дякуємо близьким, що підтримують, долучаються. Пригадую, як у мене вдома місяць жила дівчина-сирота, коли її не було куди влаштувати. Вдячна чоловіку і дітям, які допомагали розвозити продуктові набори для людей із особливими потребами, ми разом їздили у сім’ї підопічних. Діти часто допомагали робити презентації на комп’ютері для заходів, долучалися до волонтерства.
Після роботи ми часто передзвонюємося з колегами, обговорюємо. От вчора були у сім’ї, де діти жили у недобудованому будинку: без світла, води і опалення… Уявіть, як можна жити у такому холоді! Старша дитина — в інтернаті, молодшу влаштовуватимемо у будинок дитини, а мама десь повіялась…. Багато у нас таких сімей. Якби батьки, котрі ухиляються від обов’язків, боялися покарання, то по-іншому ставилися би.
— Тобто, українські закони цьому не сприяють?
— Закони — нормальні. Біда у тому, що не завжди є умови: куди влаштувати дітей, котрих ми вилучаємо з неблагополучних родин. Зараз вивчається питання про створення патронатних сімей. Наразі просимо лікарню, щоб поселяли у себе дітей, поки вирішують питання з їх документами. Якщо є родичі, то влаштовуємо до них, хоч і вони часто мають неблагополучний досвід.
— Але ж, наприклад, у Білорусі, знайшли метод боротьби з невідповідальним батьківством?
— Білоруси — так, знайшли ефективний метод: якщо батьки не виконують обов’язків, то їх примусово влаштовують на роботу, і 75% від зарплати вони відшкодовують на утримання своїх же дітей. А не з податків громадян, як в Україні. Якщо білоруси, маючи дітей і неналежно їх виховуючи, уникають роботи без поважних причин, — їх садять за грати.
— У нас закон дозволяє діяти вашій службі лише у разі згоди сім’ї, але ж не усі ту згоду дають, бо категорія неблагополучних людей не завжди, будемо відверті, адекватна?
— Сім’ї, які ухиляються від обов’язків, ми ставимо на облік. Під супровід беремо, коли погоджуються, інакше не маємо права. Навіть, щоб відвідати, ми зобов’язані попередити. Тобто, супровід відбувається не з тим, щоб покарати, а щоб допомогти. Якщо долають складні життєві обставини, то знімаємо з обліку (близько 30 сімей щороку). Зараз таких сімей 96, торік — 226.
Є комісія з питань захисту прав дитини при службі у справах дітей. Коли виникає складне питання і ми не можемо вплинути, то викликаємо на комісію. Є ті, хто боїться, а є й такі, кому все одно. Буває, що знімаємо з обліку, а вони знову розслабляються, починають зловживати.
— Хто допомагає боротися з соціальними негараздами?
— Співпрацюємо з місцевими соціальними партнерами: департаментом праці і соцзахисту, службою у справах дітей, управлінням у справах сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту, центром зайнятості, міськрайонним товариством Червоного Хреста, освітніми, правоохоронними та медичними закладами, іншими державними та неурядовими громадськими організаціями, зокрема, зарубіжними, благодійними фондами. Дякуємо усім за співпрацю! Також — місцевим ЗМІ, які сприяють у допомозі.
— В Україні спостерігається тенденція зменшити кількість інтернатів і збільшити кількість прийомних сімей, щоб діти зростали у повноцінних сім’ях. Як із цим справи у Новограді?
— Перша прийомна сім’я у місті була створена у 2006-му році. Про їх позитивний приклад багато розповідали у пресі. Дітей вони брали маленькими, нині дівчатка вже — студентки коледжу. Працюючи з такими сім’ями, я отримую масу задоволення.
Впродовж 11 років у нас створено 14 сімей, влаштовано 22 дитини. Після досягнення 18 років, вони на власний розсуд вирішують: чи продовжують бути родиною, чи ні. Держава далі цей процес не регулює. Нині у місті живе 8 прийомних сімей, в яких виховують
11 дітей.
— У вашому центрі є клуб для прийомних сімей «Родоцвіт». З якою метою його організували?
— Аби допомагати вирішувати питання, які можуть виникнути, коли беруть на виховання дитину. Раз на два місяці батьки зустрічаються з фахівцями.Телефонуємо, відвідуємо родини, допомагаємо. Не все легко, але якщо виникають питання, то наполягаємо, щоб не приховували, а разом з нами вирішували.
— А які питання виникають?
— Розумієте, діти не від народження живуть із новими батьками. А виховувати дітей, яких не ти народив, — це подвиг, подвійна відповідальність.
У 2017 році прийомна сім’я Щавлінських, за ініціативи ЦСССДМ, у рейтингу «Гордість міста» була заслужено відзначена у номінаціїї «Янголи добра»Неблагополучних батьків не одразу позбавляють прав, дітей влаштовують у прийомні сім’ї вже після 6 років, коли вони встигли набачитися такого, що вам і не снилося. Доводиться вчити їх любити, вірити у добро, у сім’ю, дружбу між членами родини, взаємоповагу. Те, що для звичайних дітей є закономірністю, для інших — диво. Зараз у місті планують створити будинок сімейного типу. До Нового року має бути куплене відповідне житло, а після — створена сім’я.
— Наскільки вдається впливати на неблагополучні сім’ї?
— У 2012 році були введені фахівці з соціальної роботи — місто було розділене на 12 районів, у кожному, як дільничний лікар, працював соціальний працівник. Вони знали усі сім’ї, допомагали вирішувати проблеми, здійснювали соціальний супровід. Досі усі згадують, наскільки ефективно ця система працювала. Потім була реорганізація, тепер на місто працює лише четверо працівників. Дякуючи нашій міській владі, яка це фінансує — такі фахівці є не в усіх райцентрах, тож не скрізь така робота ведеться.
— У Новограді частіше всиновлюють дітей чи беруть на виховання у прийомні сім’ї?
— Існує таємниця усиновлення, тому ця інформація не розголошується.
— Яке заохочення існує з боку держави, аби дітей забирали з інтернатів?
— При всиновленні виплачується разова допомога, як при народженні дитини. Прийомним батькам щомісяця держава виплачує допомогу на виховання кожної дитини близько 3-х тисяч гривень. Сума залежить від віку дитини і прожиткового мінімуму. Ми постійно проводимо інформаційну кампанію «Візьми дитину у родину» — інформуємо на сітілайтах, у пресі та у мережі.
— Держава сприяє цьому процесу?
— Так. В інтернаті діти ніколи не бачать звичних сімейних речей: як заварюється чай, як готується салат. Вони прийшли — їм подали, а після виявляється, що вихованці не пристосовані до життя.
До речі, у місті вперше придбано соціальне житло — декілька квартир для вихованців інтернату, за рахунок співфінансування з обласного та місцевого бюджетів. Квартири не можна приватизувати, але жити є де. Це — великий позитив, робимо невеличкі кроки до Європи.
— Чи є позитив у вашій роботі?
— Коли бачимо щасливі дитячі очі у нових сім’ях, — це позитив. Коли ті, хто пройшов реабілітацію у благодійних фондах «Нехай твоє серце б’ється» і «Оазис життя» у Яруні, — повернулися до нормального життя. І не лише дякують, а й стають нашими партнерами, розповідаючи про власний досвід і шляхи виходу з життєвої кризи. Навіть, якщо таких людей одиниці, — це наш успіх.
— За довгі роки роботи є те, що здатне зачепити, неприємно вразити? Чи ви звикли до нюансів своєї роботи, як хірург звикає до операцій?
— Звикнути до цього неможливо. Коли телефонують на анонімний телефон довіри 15-07, — кидаємо усе і біжимо вирішувати проблему. Люди вже не такі байдужі, як колись. Якщо бачать соціальні негаразди, то сповіщають. Запам’яталося, як ми одного разу приїхали, а мама була у стані наркотичного сп’яніння і треба було дитину вилучати з сім’ї. Уявляєте, малечі три роки, а вона позамітала, ліжко застелила, будить маму і каже: «Мамо, ти не переживай, я там недовго буду». Розповіла горе-матері, де її колготи лежать, одяг, а їй... лише три роки! Звикнути неможливо до того, наскільки байдужими бувають батьки.
— Що побажаєте колегам?
— Хочеться подякувати усім керівникам нашого центру різних років та працівникам — кожен вносить свій вклад у його розвиток. Міській владі дякуємо за підтримку. А побажати хочеться добра усім, щоб поменше було негараздів у суспільстві, а побільше — достатку, злагоди і миру!

Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,