У толерантному суспільстві релігійні протистояння — неприпустимі

Становлення нації — складний, тривалий та суперечливий процес. У суспільстві сучасної незалежної України майже постійно відбуваються трансформаційні процеси. Але неодмінною передумовою поступового розвитку суспільства нації є стабільність. Необхідно підкреслити, що ключовим чинником стабільності суспільства може стати релігійна система, оскільки релігійність людини сприяє її терпимості, толерантності.
Релігійна ситуація в сучасній Україні — досить невизначена, бо існують проблеми у духовному розвитку українців, а також не є однозначним відношення державних структур до релігії. Ця проблема набуває особливої актуальності в умовах складного становлення української державності. Адже національне відродження потребує більше уваги рушійним силам націєтворчих процесів, умовам і факторам, які мають вплив на особливості, характер та динаміку їхнього розвитку.
Панівною релігією на території Житомирської області є християнство, що представлене православними, протестантськими і католицькими конфесіями. У значно меншій мірі представлені іудаїзм та іслам.
Поряд із традиційною релігією — християнством, яка охоплює своїм впливом більшість віруючого населення Житомирщини, релігійне життя пов’язане також і з новими релігійними вченнями й культами — нетрадиційними релігіями, що знаходять своє місце в Україні (баптисти, адвентисти Сьомого дня та ін.). Слід зазначити, що до недавнього часу багато цих об’єднань діяли в умовах конспірації через негативне ставлення до них із боку суспільства і традиційних церков.
Сьогодні можна говорити про низку досить серйозних проблем у сфері української релігії. Однією з найгостріших є проблема глибокого розколу у православ’ї.
Нині православні прочани складають переважну більшість від кількості всіх віруючих в Україні. Проте єдиної православної церкви у нас немає, і українське православ’я чітко розмежоване на три конфесії: Українська Православна Церква, підпорядкована Московському патріархату; Українська Православна Церква, підпорядкована Київському патріархату; Українська Автокефальна Православна Церква.
Конфесійна роз’єднаність значно перешкоджає консолідації суспільства, провокує протистояння та відкриті конфлікти між віруючим населенням України.
Тривожною тенденцією стала політизація релігійного життя. Саме втручання політиків у надзвичайно делікатну релігійну сферу породжує непоодинокі конфлікти між різними гілками православної конфесії. Приводами для початку міжконфесійних зіткнень стають не розходження в християнській догматиці та культі, а суто світські чинники — територія, приміщення, майно і поділ сфер впливу на населення.
Існують і об’єктивні передумови для поширення міжконфесійного протистояння. Тривала роз’єднаність західної та східної частин України, їхнє перебування у складі держав із різним соціальним устроєм, традиціями, культурою, особливостями національного менталітету зробили політичний відбиток на динаміці та тенденціях релігійного життя.
Ліквідація міжцерковного протистояння є настільки важливою справою для суспільства, що заслуговує на увагу найавторитетніших церковних діячів, релiгiєзнавцiв, органів державної влади тощо. Подолання релігійної кризи — питання великої історичної та державної ваги, і його треба розв’язувати на державному рівні. Зважаючи на багатоплановість конфлікту на релігійному грунті, підхід до його подолання має бути всебічним, комплексним. У багатоетнічному й поліконфесійному політизованому суспільстві іншого принципу, який міг би бути покладений в основу відносин між людьми, ніж толерантність, не існує.
О.ДОВГАЛЬ