Кожен чоловік від природи є мисливцем. Бути годувальником — у нього закладено в генах. І, аби прогодувати свою родину, випробовувалися будь-які засоби — каміння, кістки вбитого звіра, мотига… Однак, щоб полегшити промисел у полюванні звіра чи дичини, людина вигадала порох, кулю…
Однак, з огляду на плинність часу, «коли космічні кораблі борознять космос», не кожен чоловік має можливість узяти рушницю і гайнути в поле, ліс. Проте лишається каста людей, яка, незважаючи ні на які кризи, що вже набридли всім, знаходить віддушину у «блуканні» по чагарниках, по болотах, по полях… І їх не осудиш. Це — пристрасть, як кохання!..
Однак у цей сезон полювання багато мисливців нарікали на брак зайців. Мовляв, і на тих угіддях були, і на тих, а вухані, як крізь землю провалилися!
Невже і справді зайці пощезали? А, може, ці тварини хитрішими стали? Чи, може, проблема в самих мисливцях?..
Але хто найкраще знає відповіді на ці та інші питання, як не С.М.М’ясковський, голова міськрайонного Українського товариства мисливців та рибалок? З ним наша розмова.
— Станіславе Мар’яновичу. Запитання тривіальне, та все ж, яким для вас був рік минулий?
— Ну, насамперед, хочу зазначити, що в минулому році наше товариство поповнилося на п’ятдесят дев’ять чоловік і тепер складається із шістсот тридцяти дев’яти членів. Це говорить про те, що УТМР має майбутнє і користується авторитетом серед мисливців.
— А що із зайцем?
— Нічого страшного. Йде тенденція до зростання. Але у цей сезон полювання погода була на стороні звіра. Сніг випадав усього двічі, швидко розтавав. Тому мисливці мали можливість чотири рази походити по сніжку і «потропити зайця».
— Що це значить?
— Йти по його сліду. Проте, переважну ж частину сезону доводилося полювати по чорнотропу — шукати вуханя навмання. А в таких умовах, щоб добути зайця-рисака, треба мати неабияку майстерність і кмітливість. Але після закриття сезону полювання, ми провели таксацію мисливських угідь по зайцю-рисаку, і були приємно вражені його популяцією. Судячи з відстрілочних карток, майже кожен мисливиць лишився з трофеєм. Є мисливці, котрі вполювали по шість зайців, є — по чотири, три, два або по одному. Однак були й такі, що не вполювали жодного вуханя. На жаль, у полюванні трапляється і таке. Для цього потрібно мати мисливську вдачу. Але в середньому на одного мисливця вийшло по три зайці.
— А як справи щодо копитних?
— Маємо стрімке зростання дикого кабана. І не тільки в наших угіддях, а й на територіях, підпорядкованих Держлісгоспу. Це структура державна і спеціалізується на копитних. Якщо у них є зростання, то, відповідно, воно є і в нас. Тобто, ми взаємопов’язані.
— А зростання цього звіра — добре чи погано?
— Для мисливців — так. Але для простого населення — не зовсім добре. Кабани часто псують городину. Стосовно цього ми отримали чимало скарг від жителів сіл Таращанки, Берегового, Морозівки. В останньому цього сезону проводили полювання на кабана по ліцензіях. Були ліцензії на відстріл і косуль.
— Хтось із мисливців може похвалитися гарним трофеєм?
— Є такі. Наприклад, мисливці із Чижівки вполювали дикого кабана на двісті кілограмів, що досить рідко трапляється.
— Станіславе Мар’яновичу, відомо, що лисиця є рознощиком такої хвороби як сказ. Чи були в цьому році випадки, коли цей звір нападав на людей чи свійських тварин?
— Таких випадків не зареєстровано. Але ще хочу зазначити таке. Протягом минулого року, згідно з ветеринарною програмою, ми тричі проводили вакцинацію диких тварин, які підпадають у групу ризику, тобто тих, що можуть хворіти на сказ. Однак захворіти на сказ можуть і коти, і собаки. Навіть маємо випадок, коли захворіла на сказ корова.
— Як саме проводиться вакцинація?
— Вона додається в корми, які потім згодовуються звірам.
— Чи проводився відстріл лисиць минулого року?
— Так, плановий відстріл проводився. Хоча щільність лисиці, на мою думку, не дуже висока. Приблизно дві голови на тисячу гектарів.
— А як ви визначаєте популяцію лисиці?
— На кожній ділянці є єгері. Вони і відстежують, скільки у них є дичини або звіра. Також проводимо таксацію після закриття полювання. По картках відстрілу. Для прикладу можу навести Киковську первинну організацію, де непогано була відстрілена червона лисиця. Проте після Нового року Управління лісового господарства відстрілювати лисицю нам не дозволило.
— А яка причина?
— Нам вона невідома.
— Чи мали місце злісні порушення на полюванні?
— Більшість мисливців у нас порядні і дисципліновані. Однак за минулий рік ми склали дев’ять протоколів. Була вилучена одна одиниця не зареєстрованої зброї. Затримали також групу мисливців, яка застрелила дикого кабана без ліцензії. Хоча затримали їх при транспортуванні туші. Зловмисники всі покарані. Були й незначні порушення — вихід на полювання без відстрілочної картки, виявили і «петлярів».
— Що це за такий вид браконьєрів?
— Це коли на диких тварин ставлять петлі. До речі, вже в цьому році нами складено чотири протоколи. Одного браконьєра затримали, який полював зайців фарами автомобіля.
— Станіславе Мар’яновичу, чи припинилися нападки на вашу організацію? На адресу УТМР часто лунали закиди, стосовно того, що товариство себе вичерпало, і не має майбутнього.
— Тема актуальна. Сьогодні для нас проблема номер один — це перезакріплення мисливських угідь. У цьому році у нас закінчився термін користування ними, і, відповідно, ми проводимо роботу з їх перезакріплення. Вона вже майже завершена. Зазначу, що робота дуже відповідальна, і від неї залежить майбутнє організації. Але сьогодні певними зацікавленими особами робляться спроби щодо розвалу УТМР. Яким чином? Хочуть забрати найкращі мисливські угіддя і створити свою організацію, яка не дуже дешевою буде для простого мисливця. По країні є багато прикладів, коли обіцяли золоті гори, а потім мисливців просто викидали, як непотріб. Те ж саме хочуть зробити і з нашою організацією. Всі мисливці про це знають. Але, гадаю, час усе поставить на свої місця. Сьогодні виживе та організація, що має силу, чисельність. Ми такими є. І наша організація — для простих мисливців. Мине якийсь час, і люди це оцінять.
— Чи займається УТМР захистом водних ресурсів?
— Тільки тих водних об’єктів, що знаходяться на наших угіддях. А це річки Смолка і Случ, котрі протікають у районі.
— А ви можете виїжджати на виклики рибалок, які повідомляють про браконьєрські лови риби?
— На жаль, Постанова державного комітету водних ресурсів нам забороняє складати протоколи про порушення рибної ловлі. Ця компетенція лежить на державних структурах. Ми можемо лише браконьєра затримати і передати його рибінспекції.
— І останнє. Станіславе Мар’яновичу, ви є ініціатором і організатором рибальських змагань. Чи проводитимите ви їх цього року?
— Це вже стало традицією. Але, на жаль, через слабку кригу ми не змогли провести рибальські змагання узимку. А от літні — проведемо обов’язково! Також проведемо і змагання зі стендової стрільби. Про що додатково буде оголошено в засобах масової інформації.