www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Сюжет для фільму жахів

08 Грудня 2017 | Оприлюднив: | 220 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Є у нашому місті приклад того, як зміни у назвах вулиць не впливають на вирішення існуючих там проблем. Колишня вулиця Фрунзе тепер носить ім’я Степана Бандери, проте, ані зміни у назві, ані у державному устрої (почалося усе ще до незалежності України) нічого досі не змінили. Складно повірити, але у густонаселеному мікрорайоні, поруч із центральною автомагістраллю, наче більмо на оці, вже не одне десятиліття (!) розвалюються два будинки.
Поруч — стоянка таксі, багатоповерхівки та військовий гуртожиток, а руїни (ще одна — поруч, на вул.Леваневського) нагадують одиноких старців у будинку престарілих, про яких усі давно забули. Щодня про це «кричить» табличка з попередженням «Аварійні будинки. Небезпечна зона — 5 метрів», а свідченням постійної небезпеки для мешканців є стіни, готові у будь-який момент впасти комусь на голову. До речі, тут траплялися випадки загибелі людей, але й це на ситуацію не вплинуло. Попри той факт, що поруч із руїнами навіть ходити страшно, тут, виявляється, ще й досі живуть люди…

СТРАШИЛКИ ПО-НОВОГРАДСЬКИ
Про це у місцевій пресі йшлося не раз, але при різних міських головах питання жодним чином не було вирішене. Востаннє у «Звягелі» ми досліджували проблему у 2014-му році (від 28 березня, у статті «Страшилки по-новоградськи»).
Тоді приводом журналістського розслідування став лист містян, в якому йшлося: «Спочатку тут жили цигани, потім збиралися наркомани. Нині — це місце притулку для бездомних собак і котів, сміттєзвалище, «розсадник» щурів. При потребі дехто заходить сюди, як до туалету, а влітку можна заблукати у будяках. Соромно, коли до нас приїжджають гості, а жити поруч — просто нестерпно».
Тоді в управлінні ЖКГ «Звягелю» пояснили, що питання прийняття аварійних будинків, що належать Міноборони, у комунальну власність міста, піднімалося на сесії міськради. Але депутати його не підтримали, бо черга на заміну аварійного житла у місті складала тоді сорок чоловік. Забравши будівлі у Міноборони, влада мала надати мешканцям житло.
Грошей (чи бажання) на це не було, тож ідея померла, не народившись. Як і ідея реконструкції старого приміщення 8-ї школи під 10-квартирний будинок для мешканців аварійного житла.
Минуло три роки — аварійні будинки Міноборони досі не передані місту і залишаються на балансі КЕЧі. На неодноразові звернення до Кабміну України, Міноборони, Верховної Ради у Новограді отримували «відписки».
КОЛИ СТЕЛЯ ВПАДЕ НА ГОЛОВУ, — ПИТАННЯ ЧАСУ
Проблема, наче стара рана, — час від часу починає турбувати з новою силою. Уявіть наше здивування, коли днями до редакції звернулися люди, які, виявляється, ще тут живуть!
Йдеться про сім’ю з двох людей: чоловіка Івана Вєнікова (прописаний на колишній Фрунзе, 6) і його дружини Ірини Диняк, якій «пощастило» поселитися тут 18 років тому. Звісно, про прописку вже тоді не йшлося, бо будинок є аварійним з 1978 (!) року. З того часу у людей тривають злощасні поневіряння:
— Ані туалету немає у нас, нічого взагалі. Йдемо на відро і не знаємо, куди його вилляти. Пішла на прийом до влади — мені сказали йти у КЕЧ, пішла у КЕЧ — сказали йти до влади. «Нічого нема» — прийшов нещодавно лист. Закривають двері і не пускають. Отак і ходжу вже 18 років, кожного разу після нервувань «швидка» приїздить до мене, ще й інсульт стався дев’ять років тому. Медики бояться зайти в хату, щоб на голову стеля не впала. Дивуються: «Як це ніхто не думає вам житло бодай якесь дати?!».
Хоч би якусь кімнату нам дали, сил вже немає так існувати… Ремонт не робимо, бо усе на очах сиплеться. Дах підлатали, піч перекинули, бо падала. Не дай, Боже, сніг піде, то дах на голову завалиться. Сильного дощу теж боїмося понад усе.
Попри жахливий вигляд знадвору, всередині господарі, як можуть, підтримують порядок. Але оселею це назвати складно. Вікна і двері десятиліттями не мінялися, взимку у кімнатах — +8. Добре, що хоч дрова дають із «соцзабезу». Ті дрова, разом із курми, які живуть під сходами, є нехитрим статком сім’ї.
Гості сюди приходять вкрай рідко — бояться за життя. Сестра пані Ірини подолала довгу відстань з Москви, але зайти у будинок не наважилася. Лише діти приходять, час від часу допомагаючи нужденним батькам харчами.
Перед нашим із фотокореспондентом приїздом поруч із будинком впало дерево, ледве не влучивши у вікно, до того «повилітали» цеглини з димаря і рештки даху — аварійне тут абсолютно усе.
— Хай би ті, чиї пороги ми оббиваємо, пожили так, як ми: хоч день чи бодай одну годину, — витирає сльози Ірина Василівна. — Перехожі дивляться і лише головами хитають: «Боже, Боже…»
Жінці — 54, чоловіку — 78. У обох пенсія — по півтори тисячі, добра частина з якої йде на медикаменти. Мріють вони лише про трохи кращі умови життя.
ЧИ Є ВИХІД? —
ми запитали у Олега Прищепи — начальника КЕЧі, яка є балансоутримувачем аварійних будинків.
— Відповідно до закону, забезпечити житлом мешканців аварійних будинків повинен балансоутримувач. У даному випадку — Міністерство оборони України, — пояснив Олег Михайлович. — Якщо такої можливості немає, тоді — органи місцевого самоврядування. Місто не бажає брати на себе відповідальність, а КЕЧ — не має змоги. Періодично окремі мешканці судяться з нами, подекуди, виграють суди та отримують інше житло. Раджу звертатися до суду, щоб зрушити питання.
Неодноразово ми проводили спільні наради з владою. Проблема у тому, що не існує на рівні центральної влади механізму безкоштовної передачі будівель у комунальну власність. Як варіант — за умов дольової участі із забудовником. За 10 років, які я тут працюю, 13 мешканців аварійних будинків забезпечено житлом. Для цього потрібно бути діючими військовослужбовцями і мова йде про службове, а не постійне житло, — пояснив начальник КЕЧі.
Поки керівні органи з’ясовують, хто ж має взяти відповідальність, у мешканців аварійних будинків народилося вже по два-три покоління нащадків. Більшість вирішили питання з житлом самотужки. Сім’я, про яку ми розповіли, зробити це неспроможна, тож очікує на допомогу.
На реакцію влади сподіваються і мешканці прилеглих будинків. Зрештою, міський голова Віктор Весельський часто розповідає про зв’язки у центральній владі, яких не мали інші мери. Можливо, таким чином проблема буде вирішена, а з екстер’єру міста зникнуть будівлі-потвори, що загрожують безпеці людей? Інакше мешканці планують звернутися до центральних телеканалів, тож Новоград може «засвітитися» у непривабливому світлі. Якщо ж питання вирішать, у місті з’явиться перспективна ділянка під забудову.

Юлія КЛИМЧУК
Фото Сергія ЩУРУКА

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,