www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Влучний постріл старого мисливця

22 Грудня 2017 | Оприлюднив: | 66 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Старий Кравець (імена в матеріалі змінено) підмів підлогу біля грубки, притулив віника неподалік топки й відчув, що хоче їсти. Десь там у кухні на плиті стоїть каструля з червоним борщем. Лариса, дочка, вранці прибігала, наварила.
Спираючись на ціпок, почовгав на кухню. Недообідав. Десь із сіней донеслося:
— Є хто вдома?
«Не закрився, — майнула в старого думка. — От голова!»
Встромив ложку в тарілку і, крекчучи, вичвалав із кухні.
— Хто там, непрошений?
Біля порогу — дві незнайомі жінки. Товстенька — років сорока, худорлява — молодша. Повніша тримає якісь папери в руках. Поцікавилася:
— Тут живе Кравець Борис Іванович?
— Так. А що? А… Ви, певне, по субсидіях? Моя дочка заяву носила.
Жіночки перезирнулися.
Відтак повніша кивнула:
— Так, так. По субсидіях. Але перед тим, як їх вам дати, ми повинні обстежити ваше житло. Тобто, ваші умови проживання.
— А які тут умови, — старий ціпком провів у повітрі. — Хата — стара, як і я. Он ледь ноги переставляю. Газ економимо. Дорогий, чортяка. Дровцятами підтоплюємо. Он дочка прибігала, принесла з хліва.
— Та бачимо, бачимо, — згідливо кивнула повніша. — А кімнат у вас скільки?
— Які то кімнати? Конурки.
— Ну, все враховується! — діловито відказала господарка паперів і зазирнула до другої кімнати. — А тут що у вас?
— Стара там моя обитала. Та померла. Що там… Стіл та шафа-розвалюха.
— Умгу, умгу. А де ми можемо присісти, щоб акта скласти?
— Якого ще акта?! — сполошився старий.
— Ну, документ про ваші умови життя.
— Ага, ага. То давайте на кухню. Там є де сісти. І тепліше там.
Пройшли на кухню. Щоправда, друга жінка, котра молодша, лишилася в дверях. Наче втомлено притулилася плечем до одвірка.
Всівшись за стіл, повніша спитала:
— Живете самі?
— Сам.
— Ви казали про дочку.
— В неї своя сім’я. Живуть окремо. — Старий перевів погляд на худорляву. — А ви чого не проходите? Тут є ще вільний стілець.
— Дякую, я постою, — вперше за весь час озвалася жінка і наче байдужим поглядом повела по нехитрій кухонній обстановці.
Повніша мовчки щось писала на папірці. Потім — на другому. Затим підсунула одну «бумажку» до господаря оселі.
— Тут треба підписати.
— А що це таке?
— Акт обстеження вашого житла.
Старий зам’явся.
Повніша заспокоїла його:
— Ви не хвилюйтеся. Матимете гарну допомогу.
— Справді?
— А чого ж ми прийшли!
Старий перевів погляд на двері.
— А де ваша…
— Колега?
— Ага, ага.
— Мабуть, вийшла на свіже повітря. В неї, знаєте, зі здоров’ям поганенько.
— Ще молода.
— Ой, шановний! Зараз он і діти хворіють. Такі часи.
— Ех-хе-хе. Так, так. То де підпис ставити?
— Ось тут.
Справа була зроблена. «Працівниця» соціальної служби пообіцяла, що незабаром пан Кравець поштою отримає належні документи на допомогу. Тільки, мовляв, потім дочці треба буде прийти і залагодити деякі справи.
— І газ буде дешевше? — з надією спитав старий уже в порозі повнішу відвідувачку.
— Буде безплатно! — щиро запевнила та. — Ще й дров машину привезуть!
— Ой, як я вам дякую!
— Така в нас робота. Допомагати таким, як ви.
Старий зовсім розчулився. Навіть сльозу пустив.
«Добродійка» почала втішати старого:
— Ну, буде вам. Буде.
— Хай вам Бог помагає!
— Ну, будьте здорові!
— Ідіть із Богом.
Вона пішла.
А старий чогось зазирнув до другої кімнати. В очі одразу кинулися розчахнуті дверцята шафи. В грудях похололо.
— Як це… Вони ж закриті були.
Поспіхом почовгав до шафи. Речі на полицях — перевернуті. Запустив руку під старі, але випрані, простирадла. Нема! Перевірив другу полицю. Нема! Почав вигрібати і переглядати речі. Нема!
— Забрали! Коли встигли? Казала донька, щоб закривався. Нікого не впускав. Казала, що шахраїв усяких розвелося. Як же, га?! П’ятнадцять тисяч гривень! Полікувався… Чому дочку не послухав? Чому їй не віддав на збереження. Ой-йо-йой. Ой, лишенько моє. Он чому, ота друга, десь поділася. Обдурили старого, як дурня. Але хто навів? Хто?
Зазирнув за шафу. Є! Рушниця його. Мисливська. Хоч на полювання вже давно не ходив, а зброю доглядав. Навіть міняв порох у набоях. Про всяк випадок.
Дістав рушницю. Та хіба йому їх наздогнати?
Підступив до вікна. Побачив двох жінок, які городами, очевидно, навпростець, поспішали до шосе.
Старий машинально ткнув ствол рушниці в шибку. На підлогу посипалося скло.
Пролунав постріл. Старий бачив, як над невисоким лозняком хтось змахнув руками, наче птах крилами, і зник у заростях. А потім до дороги вже бігла лише одна людська істота…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,