Один молодий господар купив кобилу. За пристойні гроші. Уподобаної масті, ставну, добре навчену всяким сільськогосподарським роботам. Запили доброго могорича — як і личить у таких ситуаціях. Наостанок колишній господар кобили серйозно попередив покупця:
— Ти, сину, добре слідкуй за нею, бо вона вміє штиря витягувати.
— Ну й ви, дядьку, жартівник! — аж залився сміхом новий власник кобили. — Хіба таке може бути?! Та я ледве великим молотком його в тверду землю забиваю, а доки витягну, то добре помучуся.
— Моя справа попередити, а ти — як хочеш… — байдуже відказав дядько.
Дорогою додому молодий чоловік і вголос, і подумки не в силах був стримати сміх, та дядькове пророцтво не забарилося. Через декілька днів із сусіднього села подзвонили знайомі хлопці, мовляв, бери могорич і приходь за кобилою, бо вони її зловили і прив’язали до дерева.
Та не може цього бути! Прибіг чоловік на пасовисько і аж у долоні сплеснув. Нема кобили!
Тепер став пильнувати, але через короткий період на пасовиську здійнявся гармидер: кобила знову сама відв’язалася, ще й визволила з неволі іншу худобу. Вільні корови і кози розгулювали по всіх закутках. І де таке лихо взялося на його бідну голову? Дива та й годі!
Знову прив’язав чоловік кобилу, замаскувавшись на пристойній відстані, почав спостерігати: в чому ж секрет. Виявилося, що кобила різними методами і маневруваннями розхитувала штиря, а потім витягувала його зубами і… здрастуй, воленько!
Довелося господарю застосовувати більш надійні заходи безпеки, щоб не наробила біди на людських городах. Крім цього, коли чоловік залишав кобилу запряжену саму, то теж застосовував всілякі підстраховки, бо ця бісова худобина вміла ще й майстерно розпрягатися. Але, незважаючи на все це, господар не хотів її збуватися, бо була в роботі добра помічниця. Та й зима не за горами — піде на зимове стійло, то, може, і забуде хитру звичку.