У Житомирі… Чекаю на рейсовий автобус. Туди-сюди снують люди. Різні...
— Допоможіть на операцію! Серце в мене.
— Куди, Васю! Заховай гаманець! Ти подивись на нього! Бугай! Серце… В мене також серце!.. Заховай гаманець, меценат!
— Гаразд, Клавочко…
Поряд мене, на лавці, повсідалися веселі молодики. Четверо. П’ють пиво з жерстяних банок. Один із хлопаків дуже веселий.
— Ко-о-ля-ааан! Вип’ємо?
— Так п’ємо ж.
— Я про інше.
— Пізніше.
— Поняв!..
Хтось на сусідній лавці забув парасольку. Поруч крутиться «Бугай». Роззирається. Відтак — цап парасольку і…
— Ану поклади на місце! — рявкнула огрядна Клава. — Ти її там клав, сердечник?
«Бугай» не сперечається. Кладе парасольку туди, де вона лежала. А через кілька хвилин прибігла розгублена дівчина.
— Ти диви! Не вкрали!
— Хай би спробували! — Клава випнула свій масивний бюст.
…На сусідній платформі стоїть автобус «Неоплан». В одному з вікон видно двох молодих військових. Один із них знімає на мобільний немолодих чоловіка і жінку, які стоять за вікном. Вони плачуть…
Під’їхав «мій» автобус. Випало сидіти поряд із Клавою. Васі вже не було. Певно, проводжав він її на автовокзалі.
Клава раз по раз зиркає на мене. Постійно совається, неначе сіла на кущ агрусу.
Потім її прорвало:
— Шановний! Чим ви намазалися?!
— Це — туалетна вода.
— Чую, що туалетна!.. — І відвернулася до вікна.
Автобус котиться далі. Раптом на гальорці:
— Ні-ка-лай! Ні-ка-лай! Ко-о-ля-ааан! Вип’єм?
— Так уже п’ємо.
— Пррравильно!..
По дорозі водій підібрав бабусю. З чималою торбою.
— Куди вам?
— На Новоград.
Проїхали кілометр. Другий. Третій…
Водій нервує. А потім у нього здають нерви:
— Ви будете платить?
— Ой, синок! Сино-ок!
— Що таке?!
— Ой, синок, згадала! Ставай! Ставай!
Сполошений водій зупи­няється. Бабка тягне до виходу свою торбу. Витягла надвір. І вже спокійно так махає водію:
— Їдь, синок. Їдь.
— А… А ви?
— А я тут.
— Що — тут?
— Діла в мене, синок.
Бабка зникла з поля зору водія. А він довго дивиться на двері. Потім, зводячи плечі, сам у себе спитав:
— Що це було?
І закрив двері.
Їдемо вперед.
— Ні-ка-лай! Ні-ка-лай!..
Тепер і мені захотілося випити. Приїду додому…
Ось і Новоград. У «Зелених» вийшли троє із веселої четвірки. Той, що був найвеселіший, попросився біля «Полісянки»:
— Ве… ве… во… дій. Тут.
Водій послухався. Зупинився.
Веселун, як і та бабка в дорозі, також тягнув зі сходинок сумку. Тільки меншу за ту, що була в бабки. Надворі молодик ледь не впав. Мене пересмикнуло. Швидше б додому. Тільки випити вже перехотілося.