У нас багато говорять про введення талонів у міськрайТМО і про те, яка це важлива ознака цивілізованого суспільства. Значно менше — про труднощі, з якими доводиться стикатися на цьому шляху, і як швидко «лягає» система, щойно у талонній черзі з’являються люди «ікс», яким під кожним кабінетом, забувши про причини звернення до лікарні, слід доводити, що тут немає «живої» черги, і прийом ведеться згідно з часом у талонах. А потім нападати на тих, котрі приходять до лікаря без жодних черг і ставлять хрест на стараннях новаторів та сподіваннях пересічних українців (у даному випадку — новоград-волинців).
Талонна черга конає у повільних конвульсіях ще й тоді, коли лікарі виходять з кабінету по роботі, залишаючи під дверима обурений народ, який у медичному закладі (!), як ніде гостро, відчуває ціну своїм нервам, стежачи за годинниковим циферблатом і ковтаючи валеріанку.
Втім, написати про наступний випадок у лікарні мене змусило зовсім не власне спостереження, що менталітет наших людей часто-густо далекий від реформаторського (як же це заважає робити євроремонт у старій батьківській хаті, де усе збудовано за старими мірками!). Мабуть, не одне покоління ще буде битися о гострі кути невідповідності між омріяними й досі уявними реформами та існуючою реальністю. Звісно, у першу чергу, через нас самих, нашу недолугість і небажання будувати оте цивілізоване — ментально далеке від України, як географічно далекі від нас крайні точки Землі.
Відчути це довелося нещодавно учаснику АТО та інваліду війни — Миколі П., який поділився враженнями від візиту до лікаря. У реєстратурі йому повідомили, що талонів немає. Лікар приймав до 16-ї години, на годиннику була 15:30. З огляду на те, що прийом не закінчився, і що учасникам АТО декларують у нашій державі можливість оминати черги (тим паче, що пацієнтів під кабінетом вже не було), атовець таки зайшов до лікаря. Ось тут довелося вдаритися у гострий кут невідповідності між деклараціями і реальністю, бо лікар сказав, що «без талонів не приймає». Біль від отриманих на війні фізичних та моральних ран у таких випадках, кажуть хлопці, забувається миттєво. Натомість приходить інший, який не має відповіді на питання, задане і лікарю, і мені, як журналісту: «А за що ми там воюємо?!».
У реєстратурі пояснили, що «талони треба брати, але для учасників АТО вони даються позачергово, бо лікарі, відповідно до нововведення, вимагають талони». Можливо, учасник АТО не сказав про свій статус у реєстратурі, чи для лікаря вже немає різниці: воював ти чи ні, бо пацієнти давно стали для нього закономірністю, а не інструментом клятви Гіппократа, втім ситуація склалася така, як склалася. Хто винен?