Виховання всіх своїх шістьох дітей Ольга Петрівна Косач (літературний псевдонім — Олена Пчілка) здійснювала під впливом життя і творчості Т.Г.Шевченка. Діти росли в атмосфері великої любові й пошани до спадщини видатного Кобзаря. Уже в 12 років Леся Українка вперше бере участь у вечорі-вшануванні пам’яті Т.Шевченка, про що пише у листі до своєї бабусі Єлизавети Іванівни Драгоманової 11 березня 1883 р.: «Позавчора ранком справляли Шевченкові роковини, то я ходила, Миша і Ліля, і ми там читали стихи…».
Про цю подію у статті «До Шевченкового свята», що її було надруковано у 1889 році, згадувала Олена Пчілка, мати Лесі Українки: «Ця світла днина зостанеться в них (дітей) у пам’яті назавжди».
Про відзначення Шевченкових роковин у родині Косачів згадує і Варвара Дмитрук, подружка Лесі Колодяжанського періоду її життя: «Леся і Михайло часто розказували нам про Тараса Григоровича, читали про дівчину Катерину, обдурену москалями, про світлого Кобзаря». До Шевченківських свят готувалися заздалегідь: «…Прибирали, на кухні пекли пиріжки. Петро Антонович (батько Лесі) привозив з Ковеля цукерки». Увечері до них сходилися люди, їх розсаджували у великій кімнаті і починалися читання.
Це були традиційні Шев­ченкові читання, що проходили в Колодяжному, де тоді мешкала родина Косачів. «На свято запрошувалися селяни. …Леся сідала під портретом Шевченка, брала Кобзаря до рук і розповідала про Тараса Григоровича і вірші його читала».
У подальшому своєму житті Леся Українка завжди брала участь у вечорах, присвячених великому Кобзареві. Перебуваючи за кордоном на лікуванні, і не маючи змоги брати участь у вечорі, пише у листі до сестри Ольги: «Цікаво теж, який там вечір Шевченка вийшов». У своїх листах до рідних просить надіслати їй твори Шевченка «в перекладі французькою» (лист до двоюрідної сестри Лідії Шишманової-Драгоманової) або «збірку поезій Шевченка «Кобзар» (лист до матері Олени Пчілки). У своїх спогадах Варвара Дмитрук згадує: «Леся вчилася малювання. Вона сказала мені: «Хочу бути, як Шевченко — писати і малювати!».
Цікавлячись музикою і добре граючи на фортепіано, вочевидь, для власного виконання цікавиться творами Шевченка, покладеними на музику.
Ольга Косач Кривинюк, сестра Лесі, згадує, що «Маргарита Комарова, поїхавши того літа (1889 р.) до когось у гості на Канівщину (батьківщина Т.Шевченка), одвезла того рушника, що вони удвох з Лесею мережали-вишивали для цього: «Як ми (мати, Леся і я) літом 1891 р. були на могилі Т.Шевченка, то бачили того рушника, як він висів на чільному місці в хаті».
Перебуваючи на лікуванні в Ялті, Леся пише в листі до матері: «На Бога, пришли в тутешню народну читальню «Кобзаря», люди просять дуже… Се справді слід зробити».
У 1893 р. у Львові було надруковано першу збірку поетичних творів Лесі Українки «На крилах пісень», у видавництві якої брав безпосередню участь Іван Франко. Довгий час, окрім рецензії Т.Коваленка, якою Леся була невдоволена, і приватних відгуків тітки Олени і Б.Грінченка, у пресі відгуків не було. В одному з листів Леся писала: «Ну, а в печаті — мовчання. Та що ж, поділю сей фатум з Шевченком, в його компанії і се не сором». Мала на увазі слова Т.Г.Шевченка:
«Либонь уже десяте літо,
Як дав я людям Кобзаря,
А їм, неначе, рот закрито,
Ніхто не гавкне й не лайне,
Неначе, й не було мене,
Хіба самому написать…»
Драму «Бояриня» Леся Українка підписала ініціалами. У листі до матері з цього приводу пише: «На мою думку, злочину тут нема, бо всім літераторам, у тому числі й тобі, траплялося з різних причин підписуватися ініціалами... Ніхто його злочином не вважає (чи не робив так Шевченко, Куліш та інші не менш знамениті письмовці)».
1912 року у збірнику М.Комарова «Вінок Т.Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів» були надруковані вірші Лесі Українки, присвячені Т.Г.Шевченку: «На роковини», «На роковини Шевченка».
На прохання М.Лисенка, Леся пише поезію «Вмер батько наш» як текст до «Жалібного маршу», який композитор написав на 27-мі роковини від смерті Т.Шевченка.
Успадкувала Леся Українка від великого Кобзаря «невгамовний і незламний бунтарський дух, на все життя озброїлася його гаслом: «Борітеся — поборете». Павло Горянський згадує, як на роковинах Т.Шевченка в Дерпті (нині Тарту, Естонія) гаряче запротестувала проти властивого старому поколінню звичаю скаржитися на незалежні обставини і складати руки, гаряче доводила, що потрібно братися до праці, незважаючи ні на які перепони: «Найкращим прикладом для нас хай буде Тарас Шевченко, що й на «засланні не зважав на заборони, а робив тихо своє діло…».
І поетичний, і політичний «шевченковий» шлях, на який вступила Леся Українка, був свідомо нею обраний: «Інакше я зрозуміла Івана Франка, ніж ви, на мою думку, він сказав, що я йду Шевченковими слідами. І так воно є…».

У статті використані матеріали з книги Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості», М.О.Мороз «Літопис життя та творчості Лесі Українки», статті О.Карабінської «Т.Г.Шевченко в листах Лесі Українки».