Добрий день, редакція газети «Звягель»! Моя бабуся подарувала свій будинок моєму двоюрідному брату, який, у свою чергу, обіцяв за нею доглядати. Але після того, як отримав документи на руки, у неї жодного разу не був. Які існують підстави для визнання договору дарування недійсним?

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування є правочином. Тобто, це — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Він має відповідати положенням ст.203 ЦК України.
Відповідно до Роз’яснення Мін’юсту від 16.03.2011 р., істотним є таке порушення стороною договору, коли, внаслідок завданої шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (виявлення властивостей подарунка, про які обдарований не знав до укладення договору).
ПІДСТАВИ НЕДІЙСНОСТІ ДОГОВОРУ
Для визнання договору дарування недійсним необхідна наявність наступних підстав:
1) недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:

• волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;


• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;


• правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

2) договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин): у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;
3) також договір є недійсним, у разі: недотримання письмової форми; вчинення під впливом помилки; обману; насильства; під впливом тяжкої обставини тощо. У цьому разі недійсність встановлюється судом.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України, в пункті 23 постанови від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Прикладом може бути хвороба (цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, інсульт), та крайня нужденність примусили позивача укласти договір дарування належної йому частини квартири на вкрай невигідних умовах (матеріали судової практики).
Верховний Суд України висловив правовий висновок, у відповідності до якого відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст.717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч.3 ст.203 та ст.229 ЦК України.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане із поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, за наявності підстав для оскарження договору, необхідно звернутися до суду із позовною заявою про визнання договору дарування недійсним.