www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«Хтось має вижити…»

13 Квітня 2018 | Оприлюднив: | 79 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

У глибині південно-східного сектора Новоград-Волинського єврейського кладовища привертають до себе увагу кілька пам’ятників жертвам нацизму, котрі загинули в селах Новоград-Волинського і сусідніх районів Житомирської області. Згідно з епітафією одного з них, тут похований Йосип Шмулевич Шуберт, убитий у 1943 році. Встановлена ліворуч невелика стела увічнює пам’ять 10 загиблих на прізвище Шуберт і Бараш.
28 липня 1995 р. у газеті «Звягель-Інформ» було опубліковано інтерв’ю з дочкою Йосипа Шмулевича — Софією Мельник (Шуберт), в якому вона згадує про пережите під час німецької окупації, в тому числі — про загибель своїх батьків. Однак за рамками інтерв’ю залишилася історія родин Шуберт і Бараш, а також цілий калейдоскоп подій, що відбилися на їхніх долях. Влітку минулого року автор цих рядків зустрівся з Софією Мельник у Рівному, де вона проживає вже понад 60 років. Незважаючи на похилий вік (1923 р.н.), Софія Йосипівна досі зберегла гарну пам’ять і ясний розум.
Софія Мельник (Шуберт). Рівне, 17 червня 2017 р.Бесіда, що тривала декілька годин, дала відповіді на багато питань, але далеко не на всі. Для усунення прогалин знадобилося ще кілька десятків розмов по телефону і скайпу, цікаві факти виявилися в архівних документах. Частину інформації про своїх предків надав Марк Бараш, правнук Піні Бараша, який проживає нині в м.Сідней (Австралія).
В одній із книг Новоград-Волинського рабинату зберігся запис про народження в цьому місті 1918 року в Йося Шмулевича Шубера, громадянина містечка Шумськ Кременецького повіту, і його дружини, Рейзель Янкель-Меєрівни Бараш, сина Шмуля — старшого брата Софії Шуберт. У дитинстві Софія Йосипівна чула розповідь мами про те, як під час погрому за нею гнався бандит на коні. Прикриваючи своє немовля, вона пригнулася, а вершник, який хотів ударити шашкою, на щастя, не влучив і проскакав повз них.
Брат Йося Шмулевича, Нусін (Нусь) Шмулевич Шубер, одружився з сестрою Рейзель — Ітою Янкель-Меєрівною Бараш. У книгах рабинату є записи про народження у другої пари в Новограді-Волинському дочок у 1908 і 1910 р. 1926 року Новоград-Волинський райвиконком здав у оренду на рік рундук Іті Шубер. Таким чином, прізвище батька Софії Йосипівни за офіційними документами — не Шуберт, а Шубер. На Новоград-Волинському єврейському кладовищі зберігся надгробок Іти Янкель-Меєрівни Шубер (Бараш), на якому добре видно дату за єврейським календарем, але не вказано рік смерті. Можна припустити, що це сталося наприкінці 1920-х — початку 1930-х років. Пізніше син Нусіна Шмулевича — Йосип Натанович Шуберт — переселився до Москви. У 1930-х роках він приїжджав до своїх родичів у с.Кануни Новоград-Волинського району.
Крайній ліворуч — Йось Шуберт; тримає тростину Нусь Шуберт (?), крайній праворуч — Пінхос Бараш, ім’я чоловіка, який стоїть позаду, — невідоме. 1910-ті роки. З сімейного архіву Марка БарашаНа відміну від батька, мати Соні була місцевою, з урочища Думські Корчми (Думськ), розташованого біля дороги «Новоград-Волинський — Баранівка», між селами Стриєва і Гульськ. На самому початку ХХ століття тут налічувалося 5 дворів із населенням 46 чоловік. Мешканці урочища займалися, головним чином, утриманням корчем, в яких зупинялися місцеві селяни і євреї-торговці. Прізвище Бараш є абревіатурою та розшифровується як «бен реб Шимон», тобто «син реба Шимона» (можливі варіанти: «син реба Шулима» і т.п.).
Тут також з’явилися на світ численні брати і сестри Рейзі Бараш: Мошко-Гірш (1868 р.н.), Шепсель (1874 р.н.), Пінхос (1880 р.н.), Йось (1883 р.н.) та ін. Після одруження Пінхоса Янкель-Меєровича Бараша і Мені Лейбівни Гехт в урочищі Думськ народилися їхні сини Яків-Меєр (1911 р.н.) і Аврум-Тев’є (1915 р.н.). Очевидно, що кожен із синів Якова-Меєра мав свій наділ землі. Коли на батьківщину після війни приїхав син Пінхоса (Піні) — Срулик Бараш, місцевий старожил показав йому місцевість під назвою «Піньове поле». У сусідньому селі Гульськ проживав двоюрідний брат Рейзі Бараш — Ківа Бараш.
Рейзя Шуберт (Бараш), приблизно в 1930-х рокахЧерез декілька років Пінхос Бараш зі своєю сім’єю оселився в Канунах. У цьому ж селі проживала родина Йося Шуберта. За спогадами Софії Йосипівни, Шуберти жили в звичайній селянській хаті з трьох кімнат, критій соломою, недалеко від річки Смолки, на головній вулиці, що тягнулася в напрямку дороги «Новоград-Волинський — Баранівка». Вони мали досить велику земельну ділянку (76 соток), дві корови та іншу живність. Батьки працювали в колгоспі: батько — їздовим, а мати — в городній бригаді. Старший брат Софії Йосипівни — Шмуль — після закінчення початкової школи в Канунах і неповної середньої школи у сусідній Киянці навчався на курсах рахівників у Новограді-Волинському. Пропрацювавши деякий час за цією спеціальністю в колгоспі с. Киянка, він у 1936 р. поступив до Житомирського медичного технікуму, а після його закінчення 1939 р. був призваний на строкову військову службу.
Молодша сестра Софії Йосипівни — Іда — закінчила 1941 р. Стриївську неповну середню школу, а старша — Марія — працювала плановиком у Новоград-Волинському «Міськторзі». Ще одна сестра (Геня) навчалася в передвоєнні роки на природничо-географічному факультеті Бердичівського вчительського інституту. Всі студентки-комсомолки цього навчального закладу були зобов’язані поєднувати заняття в інституті з дворічними курсами медсестер. Вдень Геня вчилася в інституті, а ввечері — на курсах.
Як вже згадувалося, в Канунах до війни проживала також родина Піні (Пінхоса) Бараша, який працював у місцевому колгоспі їздовим. Їхня хата стояла на іншій вулиці, що тягнулася вздовж правого берега Смолки. Старший син П.Бараша, Яків, після одруження оселився в Новограді-Волинському, два інших сини — Абраша (Аврум-Тев’є) і Олександр (Срулик), закінчили перед війною Житомирський медичний технікум і були призвані 1939 року на військову службу. З батьками в селі залишалися дочка Рахіль (Рухля) і син Шепсель. Приблизно в 1936-37 р. під час пологів померла Меня, жінка Піні Бараша, після чого він одружився з Гісею із с.Орепи.
Студентка Геня Шуберт, 15 квітня 1941 р.Софія Йосипівна пам’ятає свою тітку, мамину сестру — Корецьку (Бараш) Етю Янкель-Меєрівну (1871-1951 р.), яка жила зі своїм чоловіком, Корецьким Файвішем Шимшоновичем, у передмісті Новограда-Волинського — Плетянці, навпроти військової частини (нині — вул.Гетьмана Сагайдачного). Їхній дерев’яний будинок, критий соломою, складався з 3 кімнат, 2 кухонь і 3 сіней. Вони мали корів, коня, домашню птицю, а також 1,5 га землі. Софії Йосипівні особливо запам’ятався у тітки білий рояль. У господарстві працювали наймані робітники-поденники. Містяни ставилися до господаря будинку з великою повагою, зверталися до нього не інакше, як «реб Файвіш». 1929 року, через несплату податків, будинок Корецького був відчужений і придбаний окружним фінвідділом. Через деякий час після цього Файвіш Шимшонович помер.
Двоюрідний брат Рейзі Бараш — Ківа Менделевич Бараш (1882 р.н.), житель с.Гульськ — у 1929 р. володів земельною ділянкою загальною площею 16,56 га. Від 6 га він відмовився і мав на той час 10,56 га землі (довідка сільради від 1930 р.). За постановою опертрійки при Волинському окружному відділі ДПУ, Ківа Бараш був 1930 року як куркуль, засланий в адміністративному порядку разом із родиною на Північ. Виявляється, серед євреїв теж були куркулі. Син Ківи — Мендель Бараш — жив після війни в Єврейській автономній області та листувався з деякими односельцями.
У Новограді-Волинському в довоєнний період проживали також дядьки Софії Йосипівни: Мойше-Герш Янкель-Меєрович Бараш і Йось Янкель-Меєрович Бараш зі своїми родинами. Перший жив по вул.Міжнародна №40. Софія Йосипівна пам’ятає його сина Якова, 1907 р.н., та дружину останнього Шуру (Басшиву). 1940 року подружжя купило частину будинку по вул.Радянська №58, а через рік Яків Бараш загинув на фронті. Йось Бараш проживав за адресою: вул.Жовтнева №7. Його дочка Марія навчалася перед війною в медичному інституті.
Пінхос Бараш. Із сімейного архіву Марка БарашаУ пам’яті Софії Йосипівни закарбувався Голодомор 1932-33 р., коли жителі Канун пухли з голоду, не могли ходити. Щодня по селу їздила підвода. Заходили до кожної хати і вивозили померлих на цвинтар. У самому кінці вулиці, що веде до Киянки, стояла «пустка» (спорожнілий після смерті хазяїв будиночок). Ходили чутки, що в ній оселилися людожери. У той час маленька Соня та її старша сестра Геня часто носили обід своєму старшому братові Шмулю в Киянку, де він працював рахівником. Мати суворо веліла їм якомога швидше пробігати це місце. Одного разу, коли Шмуль проходив повз «пустку», хтось, сховавшись у житі, кинув у нього палицю. Очевидно, не маючи сил переслідувати, ця людина намагалася збити Шмуля з ніг. Через велику смертність у колгоспі не вистачало робочої сили. До Канун почали приїжджати переселенці з інших областей.
На моє запитання, як родина Шуберт пережила Голодомор, Софія Йосипівна відповіла: «Мамина подруга, єврейка з Киянки, емігрувала до США. У першій половині 1930-х вона приїхала в складі американської делегації в Москву. Потім захотіла побувати в рідному селі. Туди її не пустили, але дозволили приїхати в Новоград-Волинський. Там під час зустрічі з мамою подруга передала їй долари. На них мама купила в «Торгсині» борошно, крупу та інші продукти. Деякою підмогою були також гарячі сніданки для учнів Канунської початкової школи, при якій вирощували кролів».
Шуберти мали прекрасні відносини з односельчанами, які часто заходили до них, зверталися до Йося Шмулевича за порадою, позичали гроші і не завжди віддавали. Наприкінці 1920-х років у Кануни прийшла одна біженка. У пошуках даху над головою вона звернулася до місцевих жителів, які порадили їй іти до Шубертів. У цій родині вона прожила декілька років.

(Далі буде)
Леонід КОГАН, краєзнавець

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,