Аб ово! — говорили латиняни, тобто, з початку…
На позаминулих вихідних на каналі «Інтер» дивився гумористичне теле-шоу Михайла Задорнова. У звичній своїй манері сатирик почав розважати російську публіку своїми закордонними вояжами і висміювати тамтешніх мешканців, а також і своїх співгромадян, котрі з різних причин там перебували.
Десь із середини програми «сміхун» несподівано, наче на чиєсь замовлення, перестрибнув на історичну тематику, приписуючи Росії історичні факти, які їй абсолютно не належать. Відтак, обізвавши всіх колишніх римських пап «паханами», а попів — «поп-звездами», М.Задорнов заявив, що Росія ніколи ні на кого не нападала (історики підрахували, що всього Московія з XV століття до наших днів провела 106 воєн, і всі — загарбницькі). І взагалі, то найрозумніша, наймиролюбивіша держава. Намагався переконати присутніх у залі, що з Русі, маючи на увазі Росію, вийшли всі народності світу. Отакої! Але той же світ уже давно знає, що Росія, тобто Московія, з’явилася у ХІІ столітті з багатьох народностей і назву Русь Петро Перший «запозичив» у нас. І у який спосіб ширилися московські простори — також усім відомо.
Потім одіозний сатирик посміявся над українським салом, яке ми їмо, наче як «Снікерс», і звинуватив нас у крадіжках їхнього газу (до речі, останнє міжнародні експерти спростували). Відтак М.Задорнов приписав Росії заслуги Ярослава Мудрого і його дочки Анни, котра свого часу стала королевою Франції.
Словом, за програму відомий російський сатирик стільки наплів нісенітниць, що його майстерності, щодо перекручування фактів, мабуть, позаздрив би не один історик-фахівець.
Разом з тим, передивившись це теле-шоу, в мене змінилися погляди і до самого Задорнова, як сатирика. Адже сатирик і зветься сатириком, щоб говорити людям правду. Але, на жаль…
Та ми вже звикли до деяких тамтешніх персон щодо їхньої амбіційності, пихатості і вищості перед всім і вся.
Та ніяк я не можу зрозуміти своїх «істориків-дослідників», які живуть серед нас і намагаються применшити або знеславити вагу нашої історії. Зокрема йдеться про матеріал «По кому дзвонить дзвін на гербі нашого Звягеля?», вміщений у №7 від 13 лютого цього року, автором якого є О.Провоторов.
Не буду зупинятися на дзвоні, що має місце на гербі нашого міста і на виникненні назв поселень у районі (надамо це право фахівцям), але зупинюся на первісній назві нашого міста — Звягель. Краєзнавець О. Провоторов, послуговуючись необгрунтованими дослідженнями Л.Когана, колишнього мешканця Новограда-Волинського, намагається переконати загал у тому, що назва «Звягель» пішла від слів «зв’язати», «звяга», тобто, за тлумачним словником — гавкання лисиць, собак, або лементування сварливої людини. Мовляв, ці слова є у трьох «дружніх братніх народів», є вони і в словнику В.Даля. То й що з того, що є? А де наукові обгрунтування, що Звягель пішов саме від гавкоту лисиць чи собак? Нема. Лише гіпотези, версії, здогадки і власні фантазії. Але найдивніше те, що жоден із вище названих авторів-краєзнавців жодного разу у своїх «дослідженнях» не згадали про санскрит, давню мову праукраїнців! Чи не криється в цьому якись умисел?
22 лютого 2002 року у «Звягель-Інформі» була опублікована моя стаття «Леся Українка і санскрит». В одному із її розділів йшлося про відомого львівського вченого-санскритолога Василя Кобилюха. Зокрема, він тлумачив значення слова «Звягель», яке за санскритом складається з двох слів: «Звя» — свято, святий, Божий і «Гель, Гелі, Геліка» — сонце. У другій половині VІ тисячоліття до нової ери, після всенародного визнання Сонячного Календаря, слово «Звягель» почало означати «Торжество Сонцепоклонників», яке святкувалося навесні в ту пору, що й нині святкуємо Великдень.
Після визнання Сонячного Календаря, зауважує В.Кобелюх, наших предків у цілому світі свято Звягель було величезною релігійною імпрезою. Це справді був тріумф сонцепоклонників, які почали вклонятися синові Сварога — Дажбогові, тобто, Сонцю. Назва міста Звягель була для нас історичною метрикою величі праукраїнців. Це засвідчувало ту найдавнішу первісність нашого народу на своїй землі, про первинне походження Великодня. Проте 1793 року Московська імперія змінила цю назву, очевидно, боячись, що назва міста колись заговорить до народу праісторичною таємничістю, наштовхне на відродження нації.
Про це вже писалося неодноразово. Однак минає якийсь час і нам знову, наче навмисне применшуючи велич українців, накидають якісь фантазії. Як на мене, то мені більше пасує Торжество Сонця, ніж гавкання собак...
А втім, запрошуємо до дискусії краєзнавців Новограда-Волинського, Житомира, Києва. Цікаво було б почути їхню думку щодо даної проблеми.