Вони майже одночасно приїхали до продуктового магазину. На велосипедах.
Умовно їх назвемо «А» і «Б».
«А» першим зробив певні покупки і першим поїхав додому.
Вдома «А» завів велосипед у двір і тільки тепер придивився до нього.
— Непоганий велік, — здивовано мовив «А», чухаючи потилицю. Але не мій. Схожий, але… Це що, виходить, я вкрав чийсь велосипед?

«Б» прикотив до свого дому. Притулив велосипед до стінки веранди, а відтак витріщився на нього. А тоді зачудовано проказав:
— Нічогенька лайба! Та не моя. А моя де? Оце номер!

«А» стрибає на «крадений» велосипед і мчить до продуктового магазину. Його велосипеда там немає. «А» трохи постояв, трохи походив. Потім знову трохи постояв-походив. Затим «А» сів на «велік» і поїхав додому.

«Б» заніс пакет із продуктами додому. Потім сів на чужий велосипед і погнав до продуктового магазину. Він потинявся біля торгової точки хвилин 30-40, а потім, безнадійно махнувши рукою, сів на «лайбу» й поїхав додому.

Наступного дня «А» і «Б» майже одночасно приїхали до продуктового магазину.
«А» закупився першим, першим і поїхав додому.
Вдома:
— Йош-ти-йош-йош!! — вигукнув «А» — Це ж мій велік!!! Оце-то бартер відбувся!

«Б» примчав з магазину додому. Притулив велосипед до стінки веранди і вирячив очі:
— Ух-ти! Моя лайба! Цирк на дроті!

«А» і «Б» одночасно рвонули до продуктового магазину.
І вони зустрілися віч-на-віч. Мовчки подивилися одне на одного, а потім обвели поглядом велосипеди. І… мовчки роз’їхалися.
Теми для розмови не знайшлося…