Зінаїду Ковальчук, жінку-підприємця (імена в матеріалі змінено), вже другу годину возили околицями міста, переважно по об’їзній дорозі. Возили на її власному авто.
Сидячи на задньому сидінні «Вольво», сорокап’ятирічна жінка поволі усвідомлювала жахливу картину, що трапилася з нею нещодавно. На зупинці перед світлофором до неї несподівано підбігли два молодики. Один із них жваво розмахував руками. Зінаїда Павлівна машинально опустила скло на дверцятах автівки. Хлопець гарячково випалив:
— Моя дружина народжує! ЇЇ терміново треба в лікарню відвезти! Допоможіть!..
Коли незнайомці сіли в салон, Зінаїда Павлівна стривожено спитала:
— Куди їхати?
— За той будинок.
Тільки звернула за ріг будинку, як їй до горла приставили лезо ножа.
— А тепер спиняй машину! — наказав вищий, кремезний гевал. — Тебе викрадено. І без усяких дурниць. Про решту дізнаєшся пізніше. Мобільник сюди! Швидше, курво!
— Та як ви зі мною…
— Стули пельку! Бо зараз сам стулю! На вікі вічні!..
«Чи могла я в той момент уникнути біди? — ламала голову підприємиця. — Очевидно, могла. Аби не звернула увагу на цих двох… Але оця моя дурна простота, довірливість… Через них і влипла.» — Зінаїда Павлівна безнадійно осміхнулася.
Той осміх помітив другий викрадач, нижчий зростом, але також коренастий. Безпардонно ошкірився:
— Ще полибишся, полибишся!
Зінаїда Павлівна притислася до спинки сидіння.
«Вб’ють? Але чому тягнуть? Навіщо кружляємо об’їзною? А що за нею?»
Задзвонив мобільний у того, що за кермом.
— Да… Да… Зрозумів… Що?.. Добре… Сидить, мовчить… Умгу… — короткими словами говорив «водій»-гевал.
Зінаїда Павлівна здогадалася, що ці двоє вилупків не є ініціаторами її викрадення. І той короткострижений говорив із замовником цієї справи.
Жінка скосила очі на дверки.
«Може, вистрибнути? На ходу? — майнула думка. — А чи встигну? А якщо розіб’юся на смерть? Чи стану інвалідом на все життя?»
Несподівано менший штовхнув плечем підприємицю:
— П’ять тисяч баксів — і ми тебе відпустимо.
— У мене таких грошей зараз немає, — відказала Зінаїда Павлівна. — Днями вклала в бізнес.
— А нам по барабану, куди ти їх «вклала»! — визвірився той. — Не знайдеш, то… Тоді тобі гаплик. Ясно? Ножичком по горлу і — в колодязь! — регочучи, харцизяка прилякав жінку словами Доцента з кінофільму «Джентльмени удачі».
По хвилі підприємиця попросила:
— Дайте мені мій телефон.
— Навіщо?
— Знайомим подзвоню.
— Навіщо?
— Може, в них гроші займу.
— Нагадую: без дурниць! І про те, що тебе викрадено — ні слова! Ясно?!
Зінаїда Павлівна мовчки кивнула.
Лише третій дзвінок був позитивний. Одна зі знайомих, колега по бізнесу, згодилася дати п’ять тисяч доларів у борг.
І тут знову задзвонив мобільний у «водія».
І знову короткі, уривчасті відповіді:
— Да… Знайшла… Стільки, скільки сказали... Що?.. Зрозумів… А потім?.. Куди?.. В лісі?.. Закопать?.. А що…
Зінаїду Павлівну зморозимо.
«Це все». — І знову подивилася на дверцята авто.
Менший помітив цей її рух:
— Хочеш вистрибнути? Давай! Під колеса «КамАЗа». Бачиш скільки їх тут роз’їздилося.
— Дорогу ремонтують. Чи не бачив? — дратівливо озвався «водій». Відтак спитав. — То що там?
— Давай до першого лісочка. Там і, того…
— Ясно.
Зінаїда Павлівна почала просити:
— Хлопці, я ж гроші знайшла.
Меншив буркнув:
— Молодець.
— То чого ви ще хочете?
— А що від тебе хотіть? — оскалився менший. — Для нас ти — застара кошолка.
— Ну, ви ж хотіли грошей.
— Тепер не хочемо.
— А чого ж…
— Стули пельку!
Зінаїда Павлівна розгублено заламувала пальці, з надією дивилася у віконця авта. Здригнулася, бо знову задзвонив мобільний у «водія».
— Угу… Ну, до лісу їдемо… Як ви Юрі… Пробачте… Що?.. Умгу… Умгу. Де? І що сказать?.. Нічого?.. Ясно.
Почало сутеніти.
А ось і ліс.
Зупинилися.
— Виходь!
Та ноги задерев’яніли.
І знову команда:
— Виходь, кошолка!
Зрештою спромоглася вийти.
— Іди в ліс! Бігом, мать!..
Хитаючись, пішла. Чула, як завівся двигун. Чула, як завищали шини і машина рвонула з місця. І тільки тоді обернулася. Авто швидко віддалялося.
— Що це? — безпорадно мовила Зінаїда Павлівна. — Вони поїхали?

До міста морально виснажена підприємиця дісталася автостопом. Одразу зателефонувала до поліції.
Як з’ясувалося, вдома рідні вже били на сполох. Її шукали.
За словесним описом одного з викрадачів («водія») правоохоронцям вдалося затримати через кілька днів. Основна версія викрадення підприємиці напрошувалася сама собою: з метою залякування.
Проте затриманий від свідчень відмовився...