Поруч із трупом лежав грижовий бандаж, який носив покійний. Його ключиця була прострелена. За розповідями одного старожила, в ніч після розстрілу Степан Амосович Мельник, який жив біля школи, потай поклав труп на сани і сам тягнув їх до хатнища, яке в подальшому мало служити орієнтиром. Через раптову смерть Степан Амосович не встиг показати Шубертам це місце, але про нього якимось чином дізнався Янек, який під час війни був ще підлітком. Щоправда, через меліорацію сліди хатнища стерлися, і відшукати його виявилося непросто. Після ексгумації останки Йося Шуберта були перепоховані на Новоград-Волинському єврейському кладовищі.

На відміну від Йося Шуберта, місце поховання його дружини Рейзі, а також родичів останньої на прізвище Бараш залишалося невідомим. На згадку про них брати Абрам і Олександр Бараші, котрі жили в Сочі, виготовили стелу з іменами своїх родичів, які стали жертвами геноциду або загинули на фронті. На стелі також були вмонтовані портрети Піні Бараша, його сестри Рейзі Шуберт (Бараш) і сина Шепселя Бараша. Восени 1987 р. брати Бараші приїхали потягом до Новограда-Волинського і привезли з собою цю стелу, що була встановлена ліворуч від надгробка Йося Шуберта.
Наприкінці 1970-х років Софію Мельник (Шуберт) запросили в Гульську середню школу на позакласний захід, що проходив у вестибюлі школи. Софія Йосипівна розповідала учням про своє навчання в цій школі до війни, про партизанський загін. У той же день вона побувала в гостях у Чечета Миколи Єрофійовича і Бондар (Куриленко) Поліни Олексіївни. Кілька разів Софія Йосипівна приїжджала з чоловіком до своєї рятівниці Емілії Найман, якій Федір Амосович, як лікар, допомагав порадами і медикаментами.
12 червня 1997 р. у Рівному було записано відео-інтерв’ю з Софією Мельник (Шуберт) для проекту Стівена Спілберга «Ті, хто пережив Шоа» (інтерв’юер Геннадій Тененбаум). Запис цього інтерв’ю зберігається в Інституті візуальної історії та освіти фонду Шоа в Університеті Південної Каліфорнії. Через деякий час Геннадій Тененбаум разом із Софією Йосипівною поїхали в Гульськ, де було взято інтерв’ю у Бондар (Куриленко) Поліни Олексіївни.
За порятунок Соні та Іди Шуберт комісія Яд Вашем 1998 року присудила звання Праведника народів світу Бондар (Куриленко) Поліні Олексіївні та Найман Еммеліні Гербертівні.
У Софії Йосипівни є дві дочки (старша проживає з нею в одній квартирі), троє внуків і троє правнуків. Правнуки майже щодня приходять до своєї бабусі і прабабусі, тому нудьгувати в них не доводиться. Влітку Софія Йосипівна зі своїми рідними любить їздити в ліс по чорниці. Не забуває вона і свою батьківщину. У Новограді-Волинському разом із рідними регулярно навідує могили батька і сестри на єврейському кладовищі, а також свекра і свекрухи на християнському кладовищі.
У серпні 2017 р. до Новограда-Волинського поїхали Софія Йосипівна, її дочка Людмила, внук Олександр із дружиною і троє правнуків. Спочатку оглянули новий пам’ятник (відкритий 23 червня 2017 р.) на братській могилі біля колишньої в’язниці, ймовірному місці загибелі Рейзі Шуберт.
Потім вирушили до Канун. На вулиці зустріли велосипедиста. На питання Софії Йосипівни, чи чув він про єврейську родину, яка мешкала в селі до війни, чоловік відповів негативно. Те саме питання Софія Мельник поставила молодій жінці, котра виходила з магазину. Та згадала розповідь своєї бабусі: дійсно, така родина жила в Канунах. У них була гарна дівчина Соня, яку під час окупації переховувала бабуся.
— То це я! — відкрилася Софія Йосипівна.
Після цього повернули на іншу вулицю, до Сарницьких. Незважаючи на те, що минуло багато десятиліть, Софія Йосипівна добре запам’ятала місце, де стояв їхній будинок. Віктор Кіндратович саме в цей час копав на городі картоплю.
— Вітя! — звернулася до нього, як колись, Софія Мельник.
— Йосипівна! — вигукнув Віктор Кіндратович.
Залишається тільки здогадуватися, яким чином через стільки років він впізнав колишню односельчанку.
Згадували минуле, розповідали один одному про сьогодення. У той страшний час, коли Софія Йосипівна приходила до Сарницьких, вона, щоб уникнути ризику, змушена була рухатися через поле, переступати рівчачок.
— Чи є ще той рівчачок? — запитала Софія Йосипівна Віктора Кіндратовича.
— Є!