Інформаційна кампанія на фабриці «Леся» триває: як ми писали, тут активно готуються до відкриття другої зміни на новій лінії та до професійного свята у червні. До 31 травня має завершитися голосування, в результаті лотереї оберуть 10 щасливчиків на поїздку до Німеччини. Для інших працівників керівництво підготувало безліч подарунків: квитки на концерт Олега Винника, велосипед, мобільний телефон, набір посуду, побутову техніку тощо.
«Звягель» часто спілкується з керівництвом фабрики, бо писати про підприємство цікаво: ініціативні директори йдуть у ногу з часом, а їх новинки у роботі заслуговують, щоб ними ділитися з роботодавцями. Зокрема, рівнем найвищих у місті зарплат — у завантажений сезон заробіток частини швачок сягнув 15 тисяч гривень.
Одна справа спілкуватися з керівництвом, інша — з колективом, тож ми вирішили запросити на інтерв’ю працівників «Лесі». Попросили швачок розповісти про плюси і мінуси роботи.
Питання задавали різні: чому одні працюють десятиліттями, інші — звільняються через місяць, називаючи роботу складною? Як змінилася фабрика за роки? Чи носять швачки продукцію, яку самі шиють? Чи відчувають турботу керівництва?
Марина КАТЮХА, швачка:
«Це робота для швидких. Є спеціалісти, але вони повільні. На виробництві треба якісно виконати свою роботу, перевірити її, швидко передати іншим. Одні хочуть відпочивати, інші — заробити. Я себе відношу до працюючих. Це виробництво: що зробив — те й заробив! Мені — 53 роки, працюю тут 10 років, подобається. Ті, хто приїздить із села, мають городи і худобу, кажуть, що на «Лесі» відпочивають. Гроші з неба нікому не падають — треба працювати! Я хочу працювати.
Молоді пощастило — є можливість кар’єрного росту: зі швачок можуть стати майстрами, контролерами. Є змога працювати на різних процесах — ший, що найкраще виходить.
Я працюю 10 років, до того — на інших підприємствах: у військовій частині, у банку, в торгівлі. Яке раніше було підприємство, і яке зараз, у співпраці з німецькими партнерами, — величезна різниця. Щойно якась проблема — вирішують усе «на льоту». Задіяли сільських мешканців — їх возять, усіх нас харчують, забезпечують нам стоматолога, гінеколога, повний соцпакет. Робиш норму — премія, немає браку — премія. Навіть мінімальні зарплати на фабриці — більші за середні по Новограду. У нас є стимул у роботі. Вболіваю за «Лесю», адже бачу, як про нас турбуються.
Фабрика — моя годувальниця. У мене немає городів, але я можу тут заробити достатньо коштів, щоб потрібне купити. Це — моя друга сім’я! Мені з чоловіком не так цікаво, як у колективі!
І брюки у нас суперові! Часом не віриться, що їх в Україні шиють. Мої рідні купують брюки у магазині «Лесі». На базарі подібного не придбаєш, а кому дорого — чекають акцій. Працівники мають постійні знижки. За 400 гривень у китайців такої якісної продукції не купиш».
Валентина ГАНЕНКО, швачка:
«Я тут працюю 24 роки. Так, не кожному підходить темп — хтось швидше шиє, хтось повільніше. Уявіть собі: залежно від моделі, у пошитті брюк беруть участь 60-70 швачок! Одразу, звісно, норму не зробиш і мільйонів не заробиш. Я вийшла заміж і прийшла сюди працювати, на іншу роботу не хочу. Свекруха у мене теж тут була майстром.
Процеси у нашій роботі різні: є легші, є важчі. Важливою є командна робота: ти стараєшся більше виконати — і тебе не підведуть. Тому не лише норму виконуємо, а й понад норму — від цього залежить зарплата, бригадна премія.
Зарплати хороші, звісно, завжди хочеться більше. Премії дають щомісяця, вітають на усі свята та дні народження подарунками. Колишніх працівників вітають, їм це теж приємно. Професійне свято щороку відзначаємо гучно і дружно — їдемо на природу, за рахунок підприємства — харчування, конкурси проводять. Якщо хвороби чи горе у сім’ї, — допомагають. Раніше можна було взяти безвідсотковий кредит на три роки, мені це колись дуже допомогло, як мати хворіла.
Стабільні зарплати щотижня, премії, відпускні, людяне ставлення. У робочі суботи — подвійна оплата праці.
Зараз сучасні швейні машинки — самі обрізають, швидко шиють. До якості високі вимоги: перевіряють технологи, майстри. Найперше кожен із нас має контролювати свою роботу. Тканини різні: вельвет, бавовна, льон, вовна — по-різному шиються. Але китайці, повірте, так не шиють, як ми.
На екскурсії їздимо, нас годують у кафе за рахунок підприємства. Приємно, коли приїздить генеральний директор — цікавиться, чи нам було цікаво. На нас звертають увагу — не чула, щоб десь було стільки уваги.
Брюки від «Лесі» купуємо і носимо. Маємо знижки у всіх фірмових магазинах «Лагранду», усі ними користуємося. З Москви приїздила невістка, то придбала три пари брюк, і без акцій. Казала, що «Лесин» магазин — найкращий у Новограді, наче «бутік» у столиці».
Людмила БОНДАРЧУК, швачка:
«Залежить від людини: хтось звик попрацювати і прилягти у обід, а у нас відпрацювала зміну — тоді лише закінчилася робота. Я тут працюю 22 роки, мала честь їздити до партнерів у Німеччину. Бачу лише гарні перспективи і шкодую, що вже мені не 25 років, не так багато до пенсії лишилося. Судячи з відгуків, на жодному підприємстві у Новограді так не турбуються про людей. У нас із першого дня — навчають, оплачують навчання, стимулюють, годують, турбуються.
Побачивши, як партнери працюють у Німеччині, ми стали відповідальніше ставитися до роботи, до браку — прискіпливіше. Відчуваєш, що твоя робота — обличчя фабрики, яка шиє європейський одяг. На початку співпраці з німцями були складні моменти у роботі, але керівництво усуває проблеми. Змінилося ставлення до людей, більше уваги.
Моя донька писала роботу в університеті з курсу міжнародної економіки, то взяла для аналізу нашу фабрику. Професор їй сказав: «О, так у нас у Києві є фірмовий магазин «Лагранд», я там купую брюки!» Приємно чути такі відгуки. Коли лежала у лікарні, то завідувач відділення казав: «Ви знаєте, які якісні брюки ви шиєте? Я в них ходжу на роботу — навіть у спеку зручно і комфортно».
Мій чоловік купив собі у нашому магазині брюки усіх кольорів. Я йому кажу: «Слухай, ми ж не в Європі живемо, щоб стільки кольорів носити! А йому подобається якість, що зробиш! У мене теж є 4 пари.
Турбота про колектив позначається на робочій атмосфері. І відпочивати нам допомагають цікаво. Наприклад, на Новий рік збираються усі, фабрика оплачує усім 50%. Якби можна було, то уся «Леся» ходила би разом, але де таке кафе знайти на 500 місць?!».