Вечір пам’яті, присвячений вшануванню пам’яті Сабіни Галицької, випускниці Новоград-Волинського медичного коледжу 2014 року, сержанта, старшої медичної сестри ЗСУ, яка загинула у зоні АТО, відбувся 23 травня у навчальному закладі. У цей день Україна відзначала День Героїв. Це свято — данина пам’яті славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість та життя у боротьбі за кращу долю України.
Цього дня у Музеї історії медицини, на пам’ятному знаку у вигляді полум’я, встановлено світлину Сабіни Галицької. Кращі студенти коледжу — Дарина Козачок, Вадим Лук’янчук, Ярослав Топчай, Марія Грицюк — поклали корзини з квітами до монументу Героям Небесної Сотні та загиблим учасникам АТО. Ведучі заходу — студенти Амадей Кізюк та Анжеліка Добжанська — розповідали про мужніх героїв, які зі зброєю в руках боронять крихкий східний кордон України.
Особливо зворушливими були виступи брата Сабіни — Павла — та троюрідної сестри — Аліни, які зі сльозами розповіли про її любов до життя. Також виступив протоієрей Петро Зінчук, підкресливши мужність і героїзм дівчинки, яка стала прикладом.
Мужність та героїзм неодноразово засвідчили випускники медичного коледжу під час бойових дій на Сході, йдучи тяжкими дорогами війни, виконуючи сумлінно свій професійний обов’язок. Багатьом із них, на жаль, не судилося повернутися живими. Серед них — і Сабіна Галицька, старша медична сестра 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
У стінах медичного коледжу навчали її професійної майстерності, чуйності, милосердя. І вона гордилася тим, що обрала найгуманнішу у світі професію — медичного працівника. Будучи студенткою, розуміла, що робота у медицині — не тільки білий халат, це — різні життєві проблеми, різні хворі. Завжди була впевненою, що лікують не лише ліки, а й слово.
«Бути хорошим медичним працівником непросто, — говорила вона. Отриманих у коледжі знань замало, потрібно вдосконалювати набуті навики, багато працювати над собою. Ця професія вимагає самовідданості».
Як патріот своєї країни, Сабіна не могла залишитися осторонь тривожних подій, що розгорнулися на Сході. «Я не можу бути вдома, коли йде війна за цілісність нашої держави, адже зберегти країну для нащадків — справа кожного з нас», — говорила Сабіна. Разом із тим берегла серце матері, говорила, що служить в тилу.
«Страшно, коли на твоїх очах помирають люди, які могли би ще жити і жити. Наші лікарі і медсестри викладаються повністю, аби зберегти життя і врятувати поранених бійців», — згадувала Сабіна. Навіть військовий однострій вона носила підкреслено шанобливо і акуратно, як кажуть командири: «відповідно до статуту, але зі своїм шармом». У неї було багато планів на життя, мрій та сподівань.
Сабіну Галицьку нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня за проявлений героїзм під час виконання службового обов’язку. На жаль, посмертно. Відійшовши у 23 роки за межу вічності, вона залишила по собі світлу пам’ять…