Піднімаючись сходами на четвертий поверх, Тарас потішливо розмовляв із приятелем, з котрим щойно ходив на тренування до тренажерного клубу. Домовлявся з ним на післяобідню зустріч, аби посидіти за горнятком кави в якомусь кафе.
А ось і його квартира.
Тарас встромив ключ у замкову шпарину, але той не провернувся.
Двері були не замкнені.
«Невже забув зачинити? — здивувався Тарас. — Що за прикол? Ніколи такого ще не було!»
Ввійшов до коридору і тут-таки почув якесь вовтузіння і шарудіння в кімнаті.
Підійшов ближче до ледь прочинених дверей і прислухався.
Впівголоса говорили двоє:
— Фігня якась.
— Не кажи.
— Давай хоч шмотки візьмемо. Джинси непогані, куртка.
— Ось ще футболки. Нові.
— Ні. Примітні. Кинь їх.
— Та ж класні!
— Кинь, кажу!
«Злодії, — здогадався Тарас. — Але ж як мерзотники забралися до квартири? Хоча, на те вони й крадії. Так, мої дії?»
Тарас тихенько вийшов на сходовий майданчик. Спочатку зателефонував до поліції, а відтак набрав номер мобільного свого приятеля, з яким перед цим ходив до тренажерного клубу.
— Віталій, не повіриш. Мене грабують!
— Що за жарти? — почулося здивоване в слухавці.
— Мені не до жартів. Якісь два жевжики проникли до моєї квартири. Думаю, їх двоє. Я чув їхні голоси. Саме вирішують, що брати, а що ні.
— Оце номер! Поліцію викликав?
— Ага. Чекаю їх. Ти де?
— Кидаю всі справи і мчу до тебе.

Один із крадіїв, рудий хлопак, у домашньому барі знайшов почату пляшку вина. Показав своєму білобрисому спільнику.
— Якесь ненашенське. Будеш?
Білобрисий ошкірився:
— Знайшов, коли розважаться! Мотати звідси треба. От прокол! Ну, Серьоня!
— Писок йому помнемо сьогодні.
— Так, валимо звідси.
І саме в цю мить відчинилися двері.
Крадії (було обом по років 18-20) остовпіли, побачивши стрункого, широкоплечого парубка.
— Пропоную не робити зайвих рухів, — усміхаючись кутиками губ, сказав Тарас і вимогливо додав: — Речі — на стіл! І лягти на підлогу!
Першим оговтався рудий:
— Шоооо?
Тарас і далі блефував:
— Будинок оточений. Здавайтеся!
— Та він приколюється! — кинув рудий і посунув на Тараса. Однак за мить зупинився, спритно схопив стілець і пожбурив його в незнайомця.
Проте Тарас швидко хлопнув дверима і зачинив їх на ключ, що стримів у замковій шпарині.
У двері несамовито загупали. Можна зрозуміти, в яку халепу вскочили злодії. В подібній ситуації верх бере страх, замішання.
Тарас, стоячи за дверима, чув, як метушилися по кімнаті ті двоє хлопаків. Один із них пропонував ламати двері. Другий же радив в’язати «канат» із простирадл і всього такого іншого.
Проте за кілька секунд крадії знову загупали в двері. Били чимось важким. Очевидно, за таран використали тумбочку, бо нічого іншого, підходящого для цього, в кімнаті не було. Шафою чи ліжком «таранити» не дуже-то зручно.
Потім «в’язні» облишили двері і почулися звуки, схожі на відкривання вікна.
Тарас приклав вухо до дверей. До його слуху долинув діалог двох розгублених молодиків:
— Сто процентів, що він викликав ментів. Треба стрибати.
— Здурів? Четвертий поверх!
— Тут шмаття мало на канат. І може роздертися. Я ризикувати не буду.
— А я в тюрягу не хочу.
— Стій, ідіот!
— Сам ідіот!
І стало тихо.

Коли приїхав наряд поліцейських, у кімнаті знаходився лише один крадій, рудий.
— Їх було двоє, — сказав Тарас. — Мабуть, вистрибнув у вікно.
— Не хвилюйся, — спокійно мовив один із поліцейський. — Там його зустрінуть.
Коли правоохоронці «взули» рудого крадія в кайданки і виводили його з квартири, Тарас поцікавився в нього:
— А чого ви, хлопці, обрали саме мою бідну квартиру?
Рудий кисло хмикнув і, дивлячись у підлогу, прогугнявив:
— Та так… Навмання.
Посміхнувшись, Тарас переможно вигукнув:
— Ніззя навмання!..

Проте, ці двоє невдахи-крадії діяли не навмання, наводив їх на заможну квартиру отой, згадуваний вище, Серьоня (про нього згодом розповість білобрисий). Тільки от хлопаки переплутали квартири.
Не поталанило білобрисому. З остраху, стрибаючи з вікна, він гадав, що пишна крона старої липи пом’якшить його падіння, але…
Подертого до крові і з численними забоями білобрисого злодюжку одразу доправили до медичного пункту.
А Тарас із Віталієм, котрий примчав уже після того, як усе затихло, наводять у «пограбованій» квартирі порядок.