Тож, не гайте часу та чимчикуйте до лісу та на луки! До речі, останній строк заготівлі березового листя (та й усякого) — Купальський тиждень. Після нього лист тужавіє, стає менш цілющим.

Виїхав до продискованого поля. Тільки вже з іншого боку.
Осичина, березина. А поміж них — щавель кущиться. За годину нарвав добрячу торбу. Він ще ніжний, не випустив насіння. А борщ зелений який з нього добрий! А ще й цілющий! Бо набраний же на Трійцю!

Зрештою, виїхав на «свою» дорогу. Обвішаний торбами.
Убік Івашківки, із сумкою, йде молода жінка.
Зупинився, поцікавився:
— Ви з Івашківки?
— Так. А що?
— Та ось хотів запитати вас…
— Питайте.
— Оте сміттєзвалище… Під селом. Невже це жителі Івашківки такі багаті, що стільки відходів викидають?
— О даєте! — здивовано сміється молодичка. — Та сюди возять, кому не лєнь! Он, бачите, дорога через поле?
Показує пальцем туди, де я щойно їхав, і де сині дзвіночки.
— Так нею і пруть сюди вантажівками всяку всячину…
Таки не санкціоноване…
За Бабою Зонькою, край дороги, об велосипед, до якого прив’язані кілька телескопічних вудок, обіперся немолодий чоловік.
«Хто в ліс, а хто по дрова!..»
А може, він не п’яний, може, йому зле?
Зупинився. Питаю:
— Вам погано, шановний?
— Шо? — підвів той голову.
— Як жизнь?!
— Плохо.
— Чого так?
— Риба не брала. То ми того… Перебрали трохи.
— А де решта «ми»?
Чоловік, похитуючись, глипнув праворуч-ліворуч. Відтак мовив:
— Десь ідуть.
— А самі-то дійдете?
— Трохи постою і дійду.
— Ну, тоді будьте здорові!
— Будьмо! І з-зі-зі-зі святом!
Веселий дядько!

Здивувала місцина неподалік ставків. Ще недавно про неї писав. Про відпочиваючих. Про гори сміття.
Прибрали!
Виходить, ще не все у нас так погано!
І я веселіше натиснув на педалі. Впорядковувати трави.