Стелла одразу помітила на обличчі Віктора (імена в матеріалі змінено) якесь збентеження, коли той повернувся ввечері з роботи. Прийшов, повечеряв, втупився в телевізор і мовчить.
— Щось трапилося? — спитала зрештою Стелла, ввійшовши до кімнати.
— Нічого такого особливого, — відказав чоловік, не повертаючи в її бік голови.
— «Нічого особливого?..» — напружуючись, перепитала Віктора дружина, а в її голові вже почали вирувати різні думки, навіть про чоловічу зраду. — Я ж бачу, що ти поводишся не так, як завжди. Ну, дорогенький, колися, що там у тебе сталося?
Віктор підвівся з крісла і задумливо почав міряти кроками кімнату. А по хвилі мовив:
— Я хочу продати машину.
На якусь мить Стеллі аж заціпило від почутого. У здивуванні широко розкрила очі.
— Бачу, що це не жарти, — зрештою мовила і в’їдливо спитала: — І з якого це дива?
— Гроші потрібні.
— Навіщо?
— Комп’ютер треба новий купить, бо цей уже доходить. І взагалі... До речі, я вже знайшов покупця.
— Коротше так, дорогенький, — процідила дружина. — Продаси машину — розлучення і — «дєвічья фамілія»!
Дибки став і Віктор:
— А тобі не здається, голубко, що цей автомобіль мені подарував мій батько...
— І що?
— І він — мій.
— Слухай сюди. Тепер немає «твоє-мое»! Тепер у нас усе — спільне! Свиня!
Віктор наїжачився:
— Тільки попрошу без образ.
— А це, що ти вирішив продати авто, не порадившись зі мною, це — нормально? Це мене не ображає? Покупця він знайшов, бачиш!
— Ну, навіщо нам це «Ауді»? — перейшов на спокійніший тон Віктор. — Пальне жере...
— Слава Богу, на пальне ще вистачає в нас. І взагалі... Ні, здуріти треба! Оце придумав! Не дам!
— Що?
— Продавати машину! — І вколола. — Як туго доходить...
Цю ніч спали нарізно. Вранці, прокинувшись, одне з одним не розмовляли. А Віктор взагалі навіть не снідав. Так мовчки і пішов з дому.
І так тривало декілька днів. Хоча Віктор і далі продовжував возити дружину на роботу на іномарці.
А ще через деякий час Віктор не зустрів Стеллу з роботи. Додому поверталася вона розгніваною. А в голові крутилася думка: невже продав?
Так і сталося. Чоловік потайки продав авто. Про це ввечері цього ж дня повідомив дружині.
Та аж скипіла:
— Тепер — точно розлучення! Але машину я верну!
— Та заспокойся ти, — втихомирював Стеллу Віктор.
— Заспокоїтись?! — аж тіпалася дружина. — Яке ти мав право без мого відома продати авто, негіднику?! Завтра ж несу заяву на розлучення! Що наробив, га! Потайки продав, не обговоривши це зі мною. Я тобі цього ніколи не вибачу, так і знай! Кому продав? Кажи!
Віктор мовчав. Потрібних спів не знаходив.
Стелла ж бушувала до пізнього вечора. А вранці повторилося те саме, що й до цього: мовчали, уникали поглядів.
Віктор цього ранку поспішив піти з дому, бо Стелла зі злості вже почала гатити посуд на кухні.

П’ятничного дня Стелла поверталася з роботи і біля одного з супермаркетів побачила червоне «Ауді». Заспішила до нього. Підійшовши ближче до іномарки, вона почала його розглядати зовні і всередині.
Сумніву не було: це — їхнє авто. Навіть лишилася ледь примітна подряпинка на лівому крилі машини.
— Красунечка ти моя! — радісно прошепотіла Стелла і похапливо почала порпатися в своїй сумочці, десь там мала бути друга пара ключів від «Ауді». Зрештою їх відшукала. Легко відкрила дверцята, завела двигун і натиснула на газ. Тільки за нею і загурчало.
Віктор не міг вийти з дива, побачивши на своєму подвір’ї авто, яке продав два дні тому.
«Приїхав колишній покупець? — розгублено подумав. — Але чому? Не сподобалася машина? Але ж...».
Кинувся додому.
— Стелла вдоволено сиділа на кухні і переможно посьорбувала каву.
— А як тут машина опинилася? — перше, що спитав Віктор.
— Як «тут»? — зіронізувала Стелла. — Вона вдома. Як належить.
— Як вона опинилася в нашому дворі?
— Я на ній приїхала.
— А як це...
— Дуже просто. В мене були запасні ключі.
— Ти знаєш, що ти накоїла? Це ж угон!..

Досить швидко все закрутилося. Правоохоронці вчинок Стелли кваліфікували за статтею 289 (ч.1) ККУ. Максимальне покарання, передбачене статтею, — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.