Перший фестиваль музичного простору та сучасного мистецтва «Леся Гранд Фест» зачепив глибоко дрімаючі музичні струни у душах звягельчан, оскільки подібних дійств у древньому Звягелі ще не було. Так, упродовж останніх років меломанам майже всіх смаків годі нарікати на відсутність концертів «зірок». Проте, погодьтеся, є різниця між виступом одного виконавця у Палаці культури чи Будинку офіцерів і триденним Фестом просто неба, який у сумі тривав понад тридцять годин. Проект реалізовано за ініціативи та безпосередньої підтримки депутата обласної ради Віктора Мельника, ГО «Фундація Широкопояс» і швейної фабрики «Леся».


Перший день фестивалю, на превеликий для мене жаль, я не побачив. Традиційно для четверга, відправивши черговий номер «Звягеля» в друк, зробив ставку на фінал кубку області й поїхав до Романова. Там новоградський ФК «Звягель» намагався із другої спроби заволодіти кубком області, але не зміг (про це детальніше читайте в окремому матеріалі). Футбольні події в Романові затягнулися — грали два додаткові тайми, тоді — серія пенальті, а затим — вдруге за день «дорога життя». Двадцятикілометрова ділянка від Романова до Довбиша вже бозна-скільки років не бачила навіть ямкового ремонту. Порівняно з нею, ті дороги в місті, на які нарікають новоградці, виглядають ледве не автобанами. Тож, повернувся я в мікрорайон «Зелені» аж після 22-ї. Доки дістався до Солдатського пляжу — місця проведення фестивалю — від концерту залишилися «ріжки та ніжки».
Але, за свідченнями очевидців першого фестивального дня — 28 червня, публіку просто «порвав» виступ «Lords of the Sound» — сучасного симфонічного оркестру, який впроваджує нову оркестрову культуру. А ще того дня глядачі розважалися обкиданням фарбами, як на заходах до Дня молоді, ласували шашликами з пивом та «міцненькою», насолоджувалися «Арт-маркетом», виставкою сучасного мистецтва, для малечі діяла дитяча зона із батутами та іншими видами розваг.
Усі навколофестивальні дійства були до послуг відвідувачів і в наступні два дні. Лишень погода потрохи погіршувалася, досягши апогейно дощової у заключний день.
П’ятнична музична програма фестивалю затягнулася далеко-далеко за північ. Потужним роком потішив гурт «Фіолет». Гурт «Брати Станіслава» під гітарні рифи засудив сепаратизм. Гурт «G-Art #всепоцимбалах» — учасники «Євробачення-2017», резиденти агенції «Квартал-Концерт» — нарешті показали публіці, як виглядають цимбали і, головне, як вони звучать. Бо ж нам часто буває «все по цимбалах», і лише в п’ятницю, 29 червня, стало зрозуміло, по чому нам все насправді.
Хоча це ще було не все. Далеко-далеко за північ, коли родини з дітьми вже пішли відпочивати, на сцену «Леся Гранд Фесту» вийшов «Yurcash». Як пише Вікіпедія, це — український фолк-панк-рок гурт, заснований у Києві 2004 року. Суперфіналісти восьмого сезону шоу «X-Фактор». Ідейна основа — доброзичливий та привітний панк.
Не відкрию особливий секрет, якщо скажу, що автор цих рядків відкрив для себе нову зірку на музичному небосхилі. «Слова — мого друга Тараса Шевченка, музика — «Rammstein». Пісня «Мати», — так соліст гурту Юрко Юрченко (до речі, Заслужений артист України, 2009 рік) представляв одну із пісень. Тож, над нічним Новоградом берегами понад Случчю полинули далеко в обидва боки потужні гітарні рифи «Рамштайну», супроводжувані філософськими рядками про материнство.
…«Хто скаже, що я невдаха, що в мене немає даху, того я пошлю… далеко», — співав «Yurcash» (вже в іншій пісні) під час програми «Х-Фактор». Тієї п’ятничної, що вже перейшла у суботню, ночі, Юрко відправив «ще далі», розділивши публіку на два табори. Дехто образився й пішов спати, а ті, хто залишився, отримали заряд від місцями іронічного, часом глумливого чи підстьобного, а часом філософського й глибоко проникливого року. Мій допис у соцмережах, що в Новограді нарешті сталася культурна революція, і зі сцени масштабного фестивалю прозвучали «різні слова», викликав суперечливу реакцію. Я вдячний тим, хто оцінює мистецтво таким, як воно є. А тим, хто не зрозумів, пораджу на дозвіллі почитати не тільки Лесю Українку (до речі, я після фестивалю швиденько так перечитав «Лісову пісню»), а й Ірену Карпу, Макса Кідрука, Андрія Кокотюху, а особливо — Леся Подерв’янського. Тоді ви побачите, що мистецтво дійсно не має меж, і не потрібно на його підгрунті засуджувати тих, хто має іншу думку.
Словом, про інше. Музичний асортимент «Леся Гранд Фесту» вражав. Від хеві-метальних гітарних рифів — до репу, проте українського. Тож, кожен зміг знайти для себе те, що шукав.
30 червня, у заключний день фестивалю, валила злива. Дорога до Солдатського пляжу розкисла й перетворилася на багнюку, майданчик перед сценою, підтоптаний сотнями танцювальників, теж розкис. Але ці дрібниці не зупинили бажаючих почути Валерія Харчишина і разом із ним — гурт «Друга ріка». Рок-гурт, створений на початку 2006 року в Житомирі, звягельчани зустрічали по-особливому тепло й гучно. Воно й не дивно, репертуар «Другої ріки» має справжні хіти, під які знайомилися, танцювали й кохалися, без сумніву, тисячі пар. Сипнула злива, але, здавалося, що краплі не долітають до натовпу — такий спекотний двіж влаштувала публіка під сценою.
До речі, вхід на третій день фестивалю його організатори зробили безкоштовним. А тим, хто заздалегідь придбав квитки, повернули гроші. Так само безкоштовно ще в другий день фестивалю його змогли відвідати воїни 30-ї окремої механізованої бригади, які цими днями повернулися до Новограда із зони бойових дій на Сході України.
Загалом відзначимо, що доброзичливість організаторів, волонтерів і, що приємно, поліцейських перебувала на високій висоті. Зі сцени не раз прозвучало, що фестиваль — перший, але обов’язково стане традиційним. Із почином, як-то кажуть. Планка піднята високо — чи витримає її концерт до «Лесиних джерел»? Звягельчани матимуть змогу порівняти вже через місяць, і кожен сам для себе зробить висновки.