Цього року Україна відзначала 32-річницю чорнобильської трагедії.
32 роки…
Тоді на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС було кинуто переважно молодих хлопців. Тоді достеменно ніхто не знав про небезпеку радіації. Вона ж не пахне і її не видно… Тому не всі користувалися респіраторами.
Пригадую такий випадок. Одного разу нашу групу привезли до «рудого» (спаленого радіацією) соснового лісу для виконання якогось завдання. Проте минула година, друга, а наказу ніякого не надходило. Ліквідатори потроху почали розбредатися хто куди. Хоча хімік-дозиметрист, котрий був із нами, постійно попереджав про високу радіоактивність цієї місцевості (а було це поблизу зруйнованого четвертого реактора). Варто було ступити трохи вбік і можна було отримати досить високу дозу опромінення. Тож і дозиметр у хіміка часто зашкалював.
Так ось, за 15-20 хвилин перебування біля того «соснячка», на респіраторах з’являлися темні плями небезпечного радіоактивного йоду. Тож, можна уявити, скільки хлопці тоді «наковталися» отруйних випарів, якими було насичене повітря.
Тоді засоби безпеки одягати ніхто не примушував. У цьому випадку не можна сказати про халатність командирів. Ні. Просто тоді, як уже говорилося, ніхто толком не знав про небезпеку радіоактивних речовин, сотні тонн яких після вибуху четвертого реактора викинуло в повітря і розсіяло по землі. Тоді навіть «модно» було вживати спиртне, яке, нібито, «вбивало» радіацію. Але згодом це було спростовано вченими.
Мало хто одягав на себе респіратори, коли ми, партизани-ліквідатори, знімали 15-20 см шар забрудненого радіацією грунту в м.Прип’ять. А спека тоді стояла неймовірна. Літав пил, мучила задуха, питної води бракувало… Однак роботу виконували сумлінно. Без усілякої боязні прибирали від уламків і територію біля четвертого реактора тощо.
Сьогодні багатьох із ліквідаторів, котрим нині мало б виповнитися усього 50-60 років, вже немає серед нас. Відійшли у засвіти. І зрозуміло чому.
Спочатку держава дала чорнобильцям-ліквідаторам непогані пільги. Та поступово та ж держава їх і забрала. За ініціативи «реформатора» Сергія Тігіпка (за правління Януковича), до мінімуму були «обрізані» чорнобильські пенсії.
Нині найболючішою темою в середовищі чорнобильців-ліквідаторів є отримання безкоштовних ліків, які передбачені державою. І держава на це виділяє кошти. Наприклад, область на Новоград розподіляє на кожного чорнобильця-ліквідатора аж… 67 гривень на рік! Але часто для лікування на місяць потрібні тисячі гривень, і багато сімей просто не спроможні їх витратити.
Але й це ще не все. Аптеки їх видають чомусь тільки першого числа кожного місяця. Треба зночі зайняти чергу. І вже до восьмої ранку «державні гроші», виділені областю в район, закінчуються. І чорнобильці знову чекають першого числа…
Чи не знущання це над тими, хто рятував світ від смертельної небезпеки?
Певна річ, можна закинути на економічні негаразди в країні, війну на Донбасі. Можна. Де ж тим чорнобильцям-ліквідаторам, мовляв, узяти гроші, коли чиновники премій бажають. Мільйонних! Ще й у доларовому еквіваленті!..
Хтозна, чи всіх «липових» чорнобильців-ліквідаторів на сьогодні відсіяла влада. Але з нагоди чорнобильських річниць (як у добрі старі часи) не шкодують орденів-грамот…
Присутні на торжествах бачать, яким «звитяжцям» вручають нагороди і здивовано перешіптуються, посміхаються, розводять руками…
Та не посміхатися потрібно. А в набат бити! Бо й далі бовтатимемося в цьому болоті.