Світало. Над водою, мов привид, плив туманець. Де-не-де скидалася рибина.
Василь закинув вудку. Готував другу. Час від часу поглипував праворуч. Десь там, у верболозах, також готувалися до риболовлі кум Петро і його брат Гнат.
Несподівано повітря розрізали важкі помахи лебединих крил. Пара сіла на плесо неподалік Василя. Птиці настороженим поглядом обвели рибалок і попливли до протилежного берега. Ближче до старих верб, які мили своє волосся при світанковій імлі.
Аж раптом заворушився очерет, і перед очима Василя з’явилася, мов яке видіння, дівиця небаченої краси. Вона по пояс стояла у воді між очеретом і посміхалася йому. Її оголене струнке тіло вкривало довге пшеничне волосся.
Василь застиг, мов той холодець, приготований його дружиною Ніною, яким смакував минулого вечора. В одній руці — черв’як, у другій — гачок.
— Хочеш мене зловити? — грайливо спитала чарівна незнайомка, розводячи долонями перед собою ставкову воду.
— Хочу! — пробелькотів знетямлений Василь. — Хто ти? Русалка? Так, так, Івана Купайла ж.
— Ха-ха-ха! — дзвінко засміялась довговолоса красуня. А потім випрямила руки і повільно рушила до берега.
Василь також простягнув їй руки назустріч.
— Рибонька моя! Русалонька!
— Ха-ха-ха!
— Сонце моє!
— Ха-ха-ха!
— Любка чарівна! А хвостик у тебе є? Є хвостик? Є?..
— Ей-ей! Очманілий! Що там за русалка тобі приверзлася?! Яке сонечко?! Яка рибонька?!
Василь розплющив очі. Лежить на ліжку. Поряд — дружина. Сперлася на лікті. Лице зле. Суворо спитала:
— Русалки сняться?! Всі гачки повідриваю! Я тобі дам кума і Гната!
— А як же-то без риболовлі, мила моя?
— Мила? Бачу, хто тобі миліший! Риболовля? Лови, скільки влізе! У снах!..