У ВІНОК СВЯТА «ЛЕСИНІ ДЖЕРЕЛА»
Тобі не лаври, а барвінки
З мого Полісся до лиця.
І як спартанка чорноброва,
Своя Сафо в своїй Елладі
Сіяй, пишайся в цій обладі
Пророкам лжі наперекір.
З колискою своєї Случі
Ясна поезії зоря.
Проникливі, мудрі поетичні рядки пера ще однієї видатної особистості нашого краю Юрія Ковальського линуть як пророцький дар, як свята правда, як скарб думки. Він, як і
Леся Українка, був до безтями закоханий у рідний край, його людей, рідну Україну. Ця любов у них безмежна, як глибинне джерело безкорисливої вірності землі рідній, народові, який дав душу чисту, помисли високі, що допомогло здійнятися на вершини поетичної майстерності. Як пульс духовності, як сплав розуму і мудрості присутність Юрія Ковальського у духовній аурі міста конкретна і незабутня.
Поет був закоханий у творчість землячки, яку просто боготворив і не полишав у своєму творчому доробку. Звідси і цикл поезій «Благослови нас, Українко», що складається з 24 поезій. Його слово зростає в «Плеяді» Лесиних паростків. «Мені хатинка на горбі у щасті світить і в журбі. Для всього світу — то світлиця: тут долю вибрала Орлиця, скрізь сіяла квітки, квітки. Спалила крила в боротьбі, щоб заспівалися пісні нові в поліській стороні…» Кожна поезія сповнена незнаної сили любові, схвильованості й теплоти звучання, бо у серці не замовкає Лесин дух. На літературному святі «Лесині джерела» творчий доробок поета набуває впевненості й сили звучання. За його участі (був ведучим літературних читань) свято набувало літературної святковості без пишних бравад, а лунали щирі слова пошанування вдячності геніальної землячки:
— От і настав той великодний день, коли ми йдемо на зустріч із Лесею. Ми припадаємо до джерел духовності, звідки починається національне відродження. Ріднить нас Леся своїм невигойним болем, своїм звитяжним життям, — схвильовано піднесено промовляв Юрій Ковальський.
На відкритті пам’ятника Дочці Прометея читає вірш «Ломикамінь»: «Довкруж — будови. Блакитна Случ вогні у косу заплела. Розлущився граніт, і пісня в серці міста, мов квітка Ломикамінь, розцвіла».
Благослови нас, Українко,
В цей рушниково-чистий день,
Розцвічений живим барвінком
І щирим золотом пісень.
Юрія Ковальського переповнювала радість від того, що мав щасливу нагоду зустрічати поетів, письменників, митців, шанувальників Лесиної творчості. «Вони приходили на звіт в оселю Лесі Українки. Тоді з віконечка весь світ, сповитий у вінки й барвінки, їм відкривавсь».
Незабутньою стала зустріч із легендою сучасності Ліною Костенко, про яку завжди мріяв: «Я знав, що вас колись побачу: ріка ж до річки поверта. Рука шукає руку рідну. Ми не змогли згубитись з Вами. Ми відчували пучечками, де світять промені землі».
Перебування в Лесиному місті вражало митців, вражали диво-джерела — витоки землі й духу людського, що живили тут у дитячі літа, наповнювали душу, її палку і незрадливу любов до отчої землі, коли та була «занапащеним, нещасним краєм» і увійшли в неї разом з першим словом, з піснею матері, неповторною красою природи. «Встань, Одержима, поруч з нами, стань. Стань, Українко, поруч. Стань у фалангу бойову. І побачиш, як земляки утверджують державу на віки».
Збулись мої слова,
Думки-гадки пророчі.
Я з вами, ковалі і сівачі, й співці.
Це вже не сон, не мрія —
Явина жива.
Мене земля голубить колискова.
Поезії Юрія Ковальського про Лесю Українку сповнені віри у непереможну велич славетної поетеси: «Повертають генії по смерті, по роках вигнання, забуття. Разом з ними всі раді зачерпнути із криниці слави і життя» і увійдуть у скарбницю немеркнучої пам’яті і гордості, що ми — її земляки.
Ідем на свято Лесі Українки.
Все місто рушило в похід.
Тут все Полісся синьооке —
Тут посланці із-над Дунаю,
Із Волги, Прип’яті, Неви.
Братів-грузинів зустрічаю.
Над морем многомовним, многоликим
Вона, її слова:
— Ні, я жива!
А понад Случчю: Слава! Слава!
Стомовна слава і хвала!