Хіба що ледачий не обговорював у ці дні головне місцеве свято — «Лесині джерела» (далі — «ЛД»). Щороку за його підсумками Новоград поділяється на тих, хто організовував, брав участь у заходах та переконаний, що свято — «в ажурі», і тих, хто має багато критичних зауважень та розчарувався.
«Звягель» неодноразово висвітлював думки новоград-волинців із приводу того, як вдихнути у свято «друге життя» і про те, що «ЛД» втратили свій колишній успіх, бо відстали від запитів часу. Геніальність Лесі Українки ніхто не скасовував, але новий формат подачі її творчості, поза сумнівом, міг би врятувати понад 30-річну історію літературно-мистецького заходу. Інакше значно нівелюються старання організаторів, котрі багато працюють, але мало дослуховуються до пропозицій містян.
За задумом оргкомітету, «ЛД» мають збагачувати культурний рівень містян і гостей свята. Проте, розтягнуті на три дні заходи інколи «беруть» не якістю, а кількістю, тому відвідує їх обмежене коло людей. Відсутність живого сучасного драйву у святковій програмі змусила багатьох повернутися обличчям до наметів із шашликами та запивати своє розчарування горілкою. Для чого організатори відводять під цю потребу аж три дні — залишається загадкою. «У нас народилася Леся Українка, то давайте зробимо з цього черговий привід напитися привселюдно?» — таке резюме не вперше отримує свято.
Щорічні нарікання викликає той факт, що улюблене усіма Містечко майстрів втратило свій шарм через «ширпотреб», який дедалі більше витісняє майстрів-умільців із їх ручними виробами на околиці парку.
Для того, аби показати, що свято може і має бути цікавим, збираючи прихильників різного віку, доля послала нам місяць тому триденний музичний фестиваль «Леся Гранд Фест». Теж, зауважте, організований під брендовим ім’ям землячки, але у якісно новому вигляді.
Цікава ідея одразу завоювала величезну армію прихильників, які тепер із нетерпінням чекають, що фестиваль стане традиційним. Молоді організатори з ГО «Фундація Широкопояс», не маючи 30-річного досвіду організації міжнародного свята, підняли настільки високу планку, що «Лесині джерела» (нехай йдеться про інше змістовне наповнення) містяни назвали блідою копією.
Навіть запрошений рок-гурт «Брати Станіслава», котрий виступав на «Леся Гранд Фест» у числі багатьох інших виконавців, не зміг побороти інертність, яку викликають у містян «Лесині джерела»: кількість глядачів на концертах двох заходів не можна порівняти. Разом із тим, дощова негода на «Леся Гранд Фест» не зашкодила артистам «качати» публіку, а глядачам — насолоджуватися якісною українською музикою, забувши про парасолі і мокрий вигляд.
І до біотуалетів тоді не було довжезних черг, бо їх встановили у багато разів більше, ніж на міжнародному святі (!), і «фуд-зона» була розташована далеко від сцени й не змушувала споглядати сп’янілі обличчя (бо їсти-пити треба окремо, а насолоджуватися мистецтвом — окремо). І смітників було вдосталь, і навколо — чистота й усмішки волонтерів. Репертуар концертів був сучасним, а не для тих, кому «вже давно не 18».
Втім, тут про не про «Леся Гранд Фест». Зрештою, пропозицій щодо покращення «Лесиних джерел» стільки, що якби хтось їх читав, слухав і збирався впроваджувати, то не було би після свята критики.
Нашому місту, з одного боку, пощастило, що маємо такий потужний бренд — ім’я поетеси світового значення. З іншого боку, бренд має крокувати у ногу з часом, а коли ні — стає малоцікавим і чимось змертвілим. Натомість Леся Українка, пригадайте, прагнула «вічно жити, бо в серці має те, що не вмирає».
P.S. Аби нікого не звинуватили в упередженості, пропонуємо фоторепортаж із фрагментів свята. Зрозуміло, що цікаві моменти були, їх чимало, й історія «Лесиних джерел» триває. Натомість яким змістом вона буде наповнена далі — побачимо.