Є заходи традиційні, стандартні, а є — особливі. Вручення 11 серпня барельєфів «Ікона пам’яті загиблим за Україну» стало саме таким — особливим і потужним за емоційним наповненням. Як інакше, коли ікони, разом із батьками, отримували діти, котрі так і не побачили батька, або були зовсім маленькими, коли він загинув?
На жаль, сум і розпач близьких стали провідними на врученні, але головна місія заходу — у збереженні пам’яті про воїнів АТО. Вже четвертий рік поспіль у Новограді вручають ікони пам’яті, цього разу їх отримали 20 родин.
Зокрема, родини екіпажу танку Т-64 (Петра Барбуха, Ярослава Антонюка та Артема Абрамовича). Їх останній бій вже став історією, але рідні майже чотири роки витратили, щоби повернути тіла загиблих героїв додому та поховати.
— Дуже тяжко було проводити пошукові роботи серед знищеної вщент техніки, під прицілами ворогуючої сторони, але наші пошуковці виклалися на усі 100%, — сказав волонтер місії «Чорний тюльпан».
Пам’ятний експонат — гільзу, знайдену біля танка, пошуковці вручили матері командира екіпажу — Світлані Абрамович.
— 3 роки 11 місяців вони йшли до нас, боролися за повернення вже тут, вдома, — поділилася болем мати. — І ось, нарешті, усі хлопці поховані, а ми маємо місця пам’яті. Так, ми тут тонемо у власних сльозах, але для нас цей захід — наче ін’єкція для душі, бо багато хто з нас живе для того, аби не забували наших хлопців.
Титанічну роботу роблять жінки-волонтери проекту. Одна з них — наша землячка Ірина Мінєєва — тендітна молода жінка, схожа на порцелянову статуетку. Проте, коли йдеться про війну, вона стає незламною опорою для тих, хто втратив синів, чоловіків і батьків.
Крадькома витираючи сльози, волонтерки розгортають обійми і знаходять теплі слова для, здавалось би, чужих людей, котрі за роки воєнних втрат стали близькими. До війни усі жили звичним життям, а тепер — одні втрачають, інші — крізь себе пропускають втрати родин, знаходячи в собі сили допомагати.
— Наш проект створений італійською скульпторкою, українкою за походженням, — Оленою Карамушкою. Ці барельєфи — її біль та переживання за події в Україні, — розповіла керівник проекту Олександра Стакан. — Виготовляємо ікони власноруч, у майстерні міста Васильків — силами волонтерів, військовослужбовців, небайдужих людей, які у вільний час приходять і працюють. Є тепер не лише чоловічі, а й жіночі ікони, бо маємо вісім загиблих захисниць. На іконі зображений Донецький аеропорт, Кобзар і Біблія, Софіївський собор, який є символом перемоги, елементи сцен із Біблії, Вічний Вогонь, матір-берегиня Україна і загиблий воїн. На кожній іконі — фотографія захисника та іменний сертифікат. Маємо на меті вручити барельєф кожній родині загиблого. Робимо вручення по всій Україні і нікого не забудемо.
— Від імені української діаспори в Італії звертаюся до усіх із проханням цінувати саможертовність мужніх героїв і прошу зберегти назавжди пам’ять про них. Адже народ, ося-
яний пам’яттю, — безсмертний, — звернулася у листі до українців скульпторка-землячка з Італії.
— Наші хлопці — подібні до ангелів, бо мета ангела — запобігти, вберегти, — слова капелана 30-ї ОМБр, отця Андрія Окрепкого стали душевними ліками для сумуючих родин. — Коли людина народжується, то Господь дає їй ангела, щоби він своєю любов’ю оберігав кожного з нас впродовж життя. Наші хлопці так само мали своїх ангелів, але вони уподібнилися до них — вберегли нас і запобігли. Свою любов вони перетворили у жертовність, віддавши найцінніше — життя, бо знали, що вдома є ми, котрі спокійно спимо і дивимося на небо, на яке вони дивилися востаннє. Вони боролися, щоб це небо було без спалахів гармат і пострілів. Так сталося, що українська земля здавна зрошена кров’ю патріотів. Патріотизм знівельований у наш час, але ми бачимо його справжнім, коли дивимося на ці портрети. Війна — це є страшний бич нашого народу, вона відриває від дитини — тата, від мами — сина. Нічого не залишає, лише пам’ять. Прошу, щоб у ваших серцях залишалася пам’ять, любов і молитва. Слава Ісусу Христу.
Районна влада нагородила подяками за високий рівень патріотизму волонтерів проекту, а вони, у свою чергу, подякували за підтримку районній владі: « Без вас не відбулося би нічого — дякуємо, що допомогли вирішити проблему з транспортом, щоб привезти ікони».
Проект не є комерційним та існує виключно на благодійні кошти — до нього постійно може долучитися кожен. «Це наш спосіб пам’ятати, якою ціною здобуваємо мир в Україні», — говорять волонтери про свою роботу.
Реквізити для фінансової допомоги: Картка Приватбанку: 4149 4978 5150 2338 — Артющенко (Стакан) Олександра (керівник проекту).

— Наше мирне життя від 2014-го і дотепер межує зі смертю, — нагадала координатор проекту у Новоград-Волинському районі Ірина Мінєєва. — Проект «Ікона пам’яті» — це жива ниточка до втрачених рідних. Поки існує пам’ять людська, — є надія. Живіть за тих, хто прилітає пташкою до маминого вікна… Хто йде дощем… Хто квіткою насниться своїй доньці… Ви для нас живі, ми про вас пам’ятаємо! Миру нам усім і сили.